Павло Вольвач — новинки

Соковита панорама життя, у яку вписаний учорашній кримінал-початківець, пролетар, різночинець, а нині — молодий поет і журналіст, сповита туманцем надій, крізь які ясніє Київ — як реалізація мрії та можливість подальших трансформацій. Але це попереду. Поки що перед читачем — провінційний простір, в якому є все: грабіжники й журналісти, махновці й губернатори, бійці «Спасу» й поети-літстудійці. Легендарний поет-дисидент Холодний сусідує на сторінках роману з авторитетом Медведéм, а містик Чудін якось поєднується з секс-символом Наталкою Шамоніною. І над усіма ними панує Місто. Наразі Запоріжжя, яке саме Вольвач своєю «Клясою» вніс на мапу української літератури.

Павло Вольвач лишається дослідником середовища, місця, миті. Миті, в котрій сконденсовано життя, а за буденними подіями й деталями криються глибинні сенси та нервові вузли.

Головний герой живе в одному офісі, працює в іншому, мріє про відрядження до ще одного, закордонного, офісу, бо це вже так близько до мети: до невимовної, примарної мети, яка не має нічого спільного з офісами, але залежна від них. Формально – це роман про одну з радіостанцій (а точніше – про її офіси), про одну з тисяч систем, зациклених на собі. Але насамперед це роман про людину, яка визирає через перегородку в ньюз-румі, щоб краще роздивитися місто, країну, світ; усе це велике, розхристане й парадоксальне життя має присмак гіпсокартону, а важливість його вимірюється єдиним критерієм: воно або звучить в ефірі, або ні.

Читаючи Вольвача, відчуваєш: це - саме той поет, якого так не вистачало нашій літературі. Таке відчуття буває тільки при зустрічі зі справді яскравою творчою особистістю. Вольвач - виразний і сильний поетичний характер, напродив динамічна стилістика і домежно демократичний словник. Не випадково ж його відразу вирізнив із-поміж усіх дебютантів і поставив на особливе місце Микола Вінграновський. Саме за образною дефініцією Вінграновського можна сказати саме так: Вольвач - "поет без хімії".
Михайло Слабошпицький

Місце — пролетарське Запоріжжя, Другий Шевченківський мікрорайон. Час — кінець вісімдесятих, дивна суміш свободи й несвободи. Людина— його кличуть Павло, Паша, Пашок, або, як іноді каже найкращий друг Егор, Павличко. Він чекає... Чекає, що його «життя на 140 рублів», які платять у художній майстерні заводу, колись зміниться. Але як це зробити, Пашок не знає. Місце, час і людина разом — герої роману «Кляса» Павла Вольвача, сильної і правдивої оповіді про життя індустріального міста. Це те, що варто читати...

До нової книги Павла Вольвача увійшли поезії, написані за останні роки.
В них поет відкриває іншу територію, іншу музику та "геопоетику". Це новий метфізичний простір і нове чуття метафоричної невагомости. Тут відбувається осмислення досвіду міста-крізь-місто, котре пронизує всі міста й топоси, але не всім відкривається.
При тому Вольвач, парадоксальним чином залишається вірним собі колишньому. А його голос та інтонацію важко сплутати з чиїмось іншими.

«Всі мої вірші з Південного Сходу. І сам я звідти... Полини, будяки, а вдалині — хутро димів над заводськими трубами. Кисень моїх віршів і мій світ...» — так говорить про свої поезії сам Павло Вольвач.