Виктор Савченко — книжные серии

Павло Скоропадський (1873—1945) — останній гетьман України, діяльність якого пов’язана з бурхливими подіями епохи громадянської війни. Він активно сприяв розвитку економіки, науки, культури та освіти в Україні, виступав за відродження гетьманської держави. Проте його боротьба за вільну Україну позначена багатьма трагічними подіями. Лев Троцький називав Скоропадського українським Бонапартом, генерал Денікін — другим Мазепою. Ким же він був насправді? Відповідь на це запитання допоможе знайти книжка, при написанні якої автор використав архівні матеріали, документальні джерела, спогади учасників подій.

Григорий Котовский – один из участников гражданской войны, возведенный советскими историками в ранг героев, о которых слагались песни и снимались фильмы. Жизнь украинского Робин Гуда, раздававшего отобранное у помещиков беднякам, лихого кавалериста, легендарного комбрига окружена мифами (в том числе придуманными и самим Григорием Ивановичем), а гибель полна загадок. Книга известного историка, написанная на основе архивных материалов, документов и воспоминаний свидетелей тех далеких событий, показывает Котовского иным, чем это было принято в советской истории, человеком, исповедующим принцип «цель оправдывает средства».

Павло Скоропадський (18731945) останній гетьман України, діяльність якого повязана з бурхливими подіями епохи громадянської війни. Лев Троцький називав його українським Бонапартом, генерал Денікін другим Мазепою. Ким же він був насправді Відповідь на це запитання допоможе знайти книжка, при написанні якої автор використав архівні матеріали, документальні джерела, спогади учасників подій.

Махно — видатна особистість, лідер анархістського руху на Україні, якого радянська пропаганда називала бандитом, а справу його замовчувала. Зараз Нестора Махна порівнюють з Робін Гудом, Спартаком, «товаришем Че». Виходець з найбіднішого селянства, він у 29 років зумів зібрати під прапором анархії 100-тисячну армію і почав створювати на південному сході України анархістське суспільство — трудову федерацію, яка проіснувала 100 днів під постійними ударами білих і червоних. Ким же був Махно у реальному житті? На це питання і дає відповідь книга В. Савченка, що присвячена одному з найвідоміших українців ХХ сторіччя.

Петлюра… Советская пропаганда сделала его едва ли не главным антисоветским «демоном», воплощением всех «темных сторон» человека: предательства, обмана, коварства. Этому способствовало то обстоятельство, что сам Петлюра – литератор и журналист – никогда не писал о своей жизни ни воспоминаний, ни заметок: он как будто специально пытался остаться человеком «без личной жизни». Эта книга – попытка превратить этот «бесплотный символ» в живого человека, чтобы современный читатель смог наконец узнать, какой же в действительности была жизнь Симона Петлюры.

Віктор Савченко — відомий український історик і публіцист, автор понад тридцяти книг, добра половина з яких так чи інакше пов’язана з «махновською темою». Ще 1990 року він заявив про необхідність перегляду ставлення до «махновського феномену» в історичній науці.  Образ шаленого батька Махна та двозначний термін «махновщина» відбилися в пам’яті народній ще за часів гуляйпільської вольниці. Як не намагалися в СРСР малювати його «бандитом і погромником», через сто років про Махна пам’ятають, йому створюють пам’ятники й меморіальні дошки. Але чи тільки безстрашними рейдами і військовими талантами уславився козацький нащадок? Головною метою махновського руху (1917—1921 рр.) було створення ідеальної України — без начальників та панів, без державної бюрократії, експлуатації, принижень... Махновці намагалися збудувати нове суспільство — Українську Трудову федерацію, і здавалося, їм таки вдалося почати це будівництво... Але немає ідеальних людей і неможливо перестрибнути через епохи, війни, зламавши основи цивілізації. Історія існування «махновської України» — це не тільки захоплюючий історичний міф, а досвід проб і помилок, героїзму і романтизму, історія нації, що народжувалася для історичного прориву.

Книга посвящена той главе социально-политической истории Одессы, которая не входила в официальные сводки советских газет учебников, монографий. Это история социальных групп, срез политических настроений той эпохи и условий жизни в мегаполисе.
Автор не воспроизводит официальной информации о жизни рабочих, служащих, интеллигенции Одессы, а напротив, показывает их неофициальную жизнь, полную лишений, несправедливости, страха. Но в те страшные годы у одесситов еще оставались силы на борьбу за свои экономические и политические права, которая была их "тайной" жизнью и сохранилась в сводках ЧК-ГПУ.

«Благими намерениями вымощена дорога в ад» – эта фраза всплывает, когда задумываешься о судьбах пламенных революционеров. Их жизненный путь поучителен, ведь революции очень часто «пожирают своих детей», а постреволюционная действительность далеко не всегда соответствует предреволюционным мечтаниям. В этой книге представлены биографии 100 знаменитых революционеров и анархистов начиная с XVII столетия и заканчивая ныне здравствующими. Это гении и злодеи, авантюристы и романтики революции, великие идеологи, сформировавшие духовный облик нашего мира, пацифисты, исключавшие насилие над человеком даже во имя мнимой свободы, диктаторы,…

В книге одесских историков В.А.Савченко и А.А.Филиппенко на обширном материале Центрального архива Министерства обороны РФ, а также ряда местных архивов проанализированы операции советских сухопутных сил и флота в боях за Одессу в августе-октябре 1941 г. Защитники города - по существу горстка войск - длительное время удерживали превосходящие силы противника в полном отрыве от основных сил Красной армии. Только 16 октября, когда советско-германский фронт откатился далеко на восток, когда уже разворачивалась грандиозная битва за Москву, Одессу организованно покинули последние ее защитники. Изрядно потрепанному врагу достался разрушенный, но не сломленный город. Используя оригинальные источники, авторы постарались заглянуть и по ту сторону окопов, показав особенности внешней политики, военной стратегии и тактики румынского диктатора И.Антонеску, рассматривавшего Одессу как один из главных призов в захватнической войне, в которой румыны выступили на стороне гитлеровской Германии.