Рецензии на книги — Татьяна Малярчук

Незвичайна книга. Здається, я вперше знайомлюсь з магічним реалізмом в українській літературі. І, здається, вперше, в книзі сучасного українського автора головне в сюжеті не кохання, не політика, не історія, а звичайне життя звичайної дівчинки. Хоча чому звичайної?

Лєна ще з шкільних років відрізнялася від своїх друзів. Взяти навіть те, що вона вперто не хотіла називатися Оленкою, попри те, що після проголошення незалежності всі раптом «полюбили» українську мову. І була надзвичайно дрбра. Що в кінці 90-их, що в наші дні, доброю бути не модно. І жаліти тварин, і інвалідів, і гудити можновладців - на таке теж не кожен здатний. І бути мов не від світу цього,- це не те щоб неправильно, це якось дивно. Тому Лєна і є чудо. Чудо людяності, чудо доброти, милосердя і співчуття. Чудо щирості,…

Такі-то бувають історії. Але історії, звичайно, бувають ще й не такі…

Дуже особлива історія. На мою думку, авторка створила дещо цілком особливе для української літератури. Принаймні, вона оригінально подає життєву історію-біографію дівчини, яка просто хотіла добра. Здається, нашій героїні зовсім не комфортно, коли поряд із нею немає тих, кого треба рятувати. І вона намагається всіх урятувати й обігріти: безпритульних (людей і собак), покалічених духовно та фізично homo sapiens. Навіть зовсім несимпатичну й нечутливу до чужого болю чиновницю Лєна теж жаліє, бо вона скалічіла. Картини, які вимальовує у романі Таня Малярчук, почасти здаються нереальними, але, коли придивитися пильніше, виявляється, що то ж про наш базар, і про наших можновладців, і про наших геніїв-бізнесменів. Просто таке…

Знайти спрвжнє чудо хоче чи не кожен. Але кому це вдасться? Та мало кому. Думаю, лише тим, хто залишається щими самим з собою. Лєна шукала добра, а сама стала тим чудом, котре виникає заради спасіння інших. Ще будучи маленькою вона не мирилась с напівмірами. Вона вирішила жити щиро, жити по своїм правилам, по своїм мірам моралі. А мораль ця казала їй боротись з несправедливістю, не боятиь відповідальності і не приховувати почуття. Та ця книга - це не лише іторія Лєни. Це історія цілої країни, яка в мить стала незалежною, але не знала, що робити з цією незалежніістю. Та і зараз якось іще не вдалось навести лад з усим. Залишаються ті, хто продовжує керувати людськими долями по папірцям. І навіть не хочет розуміти, що робить щось нелюдеське. Залишились ті, кто продовжує закуповувати…

Дочитана остання сторінка. Закриваю - і ще раз дивлюся на обкладинку. Особлива книга, що не забудеться ще довго-довго. Неспокійна книга. Книга, яку не можна , як то кажуть, «проковтнути». Після кожного розділу треба закривати книгу и намагатись вгамувати розбурхані думки та емоції, і думати, думати над кожним прочитаним словом. Влучна книга, болісна книга.

Люди мають свій розум і можуть вибирати, якою дорогою йти. Може, вони для цього й народжуються, щоб робити свій вибір. Тоді видно, ким вони є насправді.

Особлива обкладинка… і ці червоні плями, такі схожі на кров …А може це і є кров, кров головної героїні Лєни , кров її Голгофи, кров її жертви, що, здається, так і не була прийнята суспільством. І ця маска на обличчі …, а що там – під маскою?

...Є два види слабкості…Слабкість…

Таня Малярчук сама по собі не просто письменниця, а таке ж "випадкове чудо", як і її головна героїня Лєна. Це була справді дивна, цікава й зворушлива історія, яка захопила з першого слова й не відпускала до останнього. Це перша книжка Тані Малярчук, яку я прочитала. Випадково побачила її на полиці в магазині Клубу Сімейного Дозвілля і подумала: а чому б не купти? І не пошкодувала. "Біографія випадкового чуда" зачудовує! Рекомендую небайдужим людям. Не пошкодуєте, читайте!

Від кожної розповіді в цій книжці в мене мороз йшов по шкірі. Проблема заробітчан у нашій країні - це величезна біда, і вирішення їй не видно. У надії на краще життя для своїх дітей, матері, батьки їдуть світ за очі і роками, десятиліттями можуть не бачити своїх нащадків. Так, в останні роки з'явився скайп, він полегшує спілкування між країнами, але ж проблему не вирішує. Діти ростуть без виховання, без нагляду і контролю, ніхто не може дати їм поради та направити на вірний шлях. За вибудуваними маєтками, євроремонтами, машинами, новітніми девайсами ховаються скалічені, зруйновані долі. Найгурше те, що якщо навіть заробітчани і повернуться додому - тут вони вже нікому не потрібні. Місяць, максимум два, і мати, яка важко гарувала на чужині, вже заважає своїм домашнім. Забаганки у них…

Якби книга «Згори вниз. Книга страхів» все ж таки була клієнтом – це був би дуже важкий клієнт, як мені здалось, все ж таки, психіатричного профілю. А автор Таня Малярчук – цілим «кладязем» для психоаналітика. Це ледь не класичний приклад батьківської фігури з робіт Фройда, з прямою інтерпретацією. Тому що так зламати життя клієнту ще треба вміти…

Про що це я? А про те, що таку літературу дуже важко читати суто в розважальних цілях. Беручи в руки такий твір треба підготуватись до того, що Ви потрапляєте на сеанс психотерапії, тільки Ви не клієнт, ні. В даному випадку Ви точно терапевт, бо книга у Вас в руках ледь не вголос благає про допомогу...

Розраховуючи на цікавий осінній сюжет, я повністю почала занурюватись в атмосферну гірську верховину. Як я помилялась. Бо потім, якось не помітно,…

До прози Тані Малярчук не можна ставитися нейтрально. Вона або дратує, бо: «ну що за безлад твориться в голові у цієї Тані!», або змушує розчинятися у кожнім слові і захоплено спостерігати як кольорові скельця-думки викладаються в небачений візерунок. Сокровенна проза…, а може й не проза, а чари мольфара. А може це і не історії, а сни про все на світі, про те що було і що буде. Про те, що болить і що відболіло…тому хто може так відчувати

не потрібні книжки…навіщо читати, коли можеш бачити. Навіщо знати про світ, коли можеш ним бути

Таня Малярчук не перестає вражати. Ця молода письменниця ще не написала свою кращу книжку, і це прекрасно, тому що кожна наступна все "смачніша". Мова і стиль "Біографії випадкового чуда" - як і в попередній книзі авторки ("Звірослов"). Уточнюю, тому що першій книжки Малярчук були геть іншими: то була містична література, останні ж - певно, щось, що літературознавці назвали "містичний реалізм". Про героїню "Біографії випадкового чуда" - Лєну - навіть перегорнувши останню сторінку важко втиснути в якусь людську класифікацію. Якщо герої "Звірослову" були представниками (як би так етичніше висловитись?) "плебсу", то Лєна ніби то теж із цього середовища, але ніби то й ні. Її оточують герої "Звірослову" - нещасні, із простими потребами для щастя, із вразливими серцями, із простими житейськими…

Таня Малярчук не може залишити читача байдужим. Ви можете або безоглядно полюбити її творчість, або навпаки - шпетити його за всіма статтями. Її творчість образна, плутана, химерна й не схожа на інші. Її творчість унікальна. Особисто я її обожнюю. Ви не пошкодуєте про потрачений час.

Не стоило брать эту книгу в игре, где рецензии обязательны, так как она явно получится слишком личная и слишком сумбурная. Но попытаюсь совладать с эмоциями и написать отзыв более или менее объективно.

Дочитала я ее поздно ночью и до утра так и не смогла уснуть...Тяжелая книга. Равнодушной точно не оставляет. Думала ли я, что книга с такой чудаковатой обложкой и названием способна быть наполнена такими изощренными пытками совести и разума - нет, даже не предполагала. Біографія випадкового чуда - именно та книга, которая написана легко и даже с юмором, но буквально после каждой строчки хочется взять веревку и повесится, или застрелится, в общем, совершить самоуничтожение любым доступным способом - при этом улыбаясь во весь рот.

Нельзя мне читать такие книги. Они надолго выбивают из колеи.…

«Я не тікаю, я просто хочу побачити світ»

Мне бы хотелось написать эту рецензию на украинском, но хочется также, чтобы об украинской литературе знали и в России. Она существует. Она разная, иногда постмодернисткая, иногда трэшовая, а порой - магически-реалистическая, местечковая. Именно к такой "провинциальной", местечковой литературе можно отнести роман Тани Малярчук.

Главная героиня Лена живет в западно-украинском городке Сан-Франциско (разумеется, это мифологизированный Ивано-Франковск, ранее Станислав - в честь отца, великого гетмана коронного Станислава Реверы Потоцкого). Это узнаваемое жителями постсоветского пространства провинциальное местечко, где есть место коррупции, грабежам, местным бандам, жизни "по понятиям", а также убийствам бездомных собак. И за дело дерутся не просто…

Таня Малярчук чудесная, Таня Малярчук интересная, Таня Малярчук неповторимая. Она и её книги – не от мира сего. И именно это меня всегда привлекало в её творчестве. Именно эта изюминка не оставляла меня равнодушной после прочтения очередного её детища. Ее герои – странные. Но сквозь эту странность очень часто в них находишь себя. Причем не сразу это осознавая. Тем интереснее.

Главная героиня этой книги – Лена, и правда, как сказано в аннотации, очень смахивает на такую себе украинскую Амели Пулен. И как в фильме про любительницу совать свой нос в чужие жизни - Амели, в книге Тани Малярчук так же серьезные проблемы показываются через смех и иронию. О грустном с юмором. Книга получилась ну очень злободневной. Там показано время, когда Украина только-только стала независимой. И читая это,…

Я не люблю творчості Тані Малярчук. Про це знають всі мої знайомі. Нічого із собою не можу вдіяти. Чесно. Це не моє. Не можу я читати про те, як вона справляла нужду десь на горі, і дивилася, як її екскременти скочуються вниз, немов маленькі звірятка... як це мило)

День получился мучительно долгим и скучным, под вечер остатки сил окончательно меня покинули, но бодрость духа и хорошее настроение вернул рассказ (в журнале его назвали повестью, но объем крошечный) Тани Малярчук «Ворон». Прочитать можно здесь.

Как зачастую пишут об одинокой старости? Тяжело, с надрывом, слезами и «чернухой». В «Вороне» все совсем по-другому. В жизнь Антонины Васильевны – в прошлом учительницы литературы, ныне одинокой пенсионерки, коротающей дни с собакой Жучкой и книгами, вторгается молодой танцор Виктор, который мешает ей громкой музыкой во время тренировок. Казалось бы, типичный конфликт разных поколений оборачивается нежной дружбой.

Автор превращает детали из реальной жизни в прекрасные художественные образы: магазин обуви «Все по 50 гривен», шахматы в парке, а уж…

Я давненько не следила за новинками украинской литературы. Но книгу года 2016 по версии BBC я заметила из-за автора. Я вспомнила, в каком восторге была от творчества Малярчук десять лет назад. Её книги для меня понятны. Я не ожидала от "Забуття" чего-то особенного, но боялась разочарования. А в итоге, с первых же страниц получила удовольствие от книги. Мы все уходим в небытие. Даже исторически важные личности забываются. Липинский посвятил свою жизнь независимости Украины, а украинцы его забыли. Они его разочаровали еще при жизни, и очень заслуженно. Мне понравилось, как преподнесена жизнь Липинского, как описаны исторические факты. Эта книга смесь правды и вымысла. В современной части сюжета автор описывает переживания, которые находятся на грани.

Я завжди хотіла бути розумною, але…

Є книжки для вдумливого читання, є для того щоб підштовхнути до чогось, є пусті, абсурдні, смішні, а є книжки, які читаєш і майже в кожному герої когось пізнаєш. Начеб-то автор озирнувся навколо себе й кожного змалював словом.

Gallus domesticus. Таких дівчат як героїні повнісінько приїжджає підкорювати столицю, тих які вчились аби як, розуму так собі. Та й від життя начеб-то небагато хочуть. Цікаво спостерігати за людьми які оточують Капітоліну. Сподобався своєї правдивістю момент в підземному переході (так-так у нас люди не розуміють альтруїзму) Canis lupys famialaris. Думаю той хто хоч раз стикався з біганням державним установами зустрічав таку собі Ельвіру Володимирівну. Яка й готова вам допомогти, але якщо це дійсно вам потрібно і якщо вона звичайно не буде заклопотана іншими…

Дуже атмосферне випадкове чудо:) Закайфувала) Коли хочеться змінити світ, і коли це можна зробити,то це прекрасно..це найкраще що може бути!)))

Неоднозначна книга. Історія йде паралельно у двох часах з проміжком у 100 років. Одна з них розповідає про В"ячеслава Липинського, українського монархіста польського походження, інша -- про письменницю, імені якої не названо.

Письменниця розповідає про своє життя, порівнюючи його з життям Липинського, проводячи паралелі, знаходячи подібності і співзвуччя. У хворобливому захопленні Липинським ідеєю української державності вона бачить надію на своє видужання -- адже якийсь час тому стала дуже боятися всього і перестала виходити назовні, навіть на балкон не наважується ступити. Чи допоможе їй така терапія -- невідомо, але принаймні Липинський не буде повністю поглинутий синім китом забуття. Розділи про Липинського мені сподобалися значно більше, ніж "сучасні". Хоч я і розумію, що там багато…

Таню Малярчук я люблю й не пропускаю жодної її нової книги. Повністю моя авторка. Я так звикла до її незвичних героїнь, до всієї тієї містики, яку можна зустріти на сторінках її книжок, до її глибини. Взявши в руки цю книгу, я була в схвильованому передчутті, адже ніколи раніше не читала її поезії. Уявляла, що це також буде щось незвичне, навіть магічне. Так і сталось. ⠀ Збірку присвячено чоловікам, «які відпустили живою». І це відчувається в кожному рядку. Мені здається, лірична героїня – свого роду збірний образ жінок: закоханих, розбитих, щасливих, задумливих, згадуючих минуле, малюючих майбутнє. Пройшовши свій певний шлях, набивши свої гулі, зробивши свої висновки - рано чи пізно в певному рядку або навіть в певному вірші знаходиш себе. І так якось пронизливо, так гарно, що…