Рецензии на книги — Панас Мирный

Очень хотелось прочитать книгу на украинском, тем более, что бумажный вариант имеется. Но понимала, что из-за проблем с глазами, не осилю (сейчас всё больше перехожу на аудиокниги). Прослушала отрывок в исполнении Раскатовой Светланы. Понравилось. Очень грамотно расставляет акценты, соответствующий голос и интонации. Хороший чтец любую книгу украсит, ему удаётся удерживать внимание читателя, не упуская никакой мелочи. Светлана Раскатова именно из таких. Встречались слова с неправильным произношением (ударением), но они не задевали слух, не портили общего впечатления. Люблю понравившиеся кусочки добавлять в цитатник, поэтому открыла и электронный вариант в русском переводе (увы, переводчик не указан). Панас Мирный пишет талантливо - герои у него яркие, выразительные; отличная обрисовка…

Восторг без лишних слов! Во-первых, отмечу чудесный слог автора! Описание природы, села и жизни дают такую яркую картинку, что словами это не пересказать. Просто красиво, просто талант автора! Во-вторых, хоть сюжет и не нов, но написано это потрясающе. Живешь в этих строчках и все через себя пропускаешь.

Начинается все в маленькой украинской деревушке. Христя живет с родителями, растет доброй и порядочной девушкой, но как будто злой рок навис только над ее головой, одна за другой сыпятся напасти, горе и безысходность толкает ее на путь названия книги.

Читала с большим удовольствием, несмотря на события полные грусти и тоски, история вызывает сочувствие без напряга, автор не выдавливал эмоции из читателя, просто показал жизнь без прикрас, жалела ли я главную героиню - 50/50.. Были моменты,…

Почему-то трудно писать про такие книги. Это уже классика. Книга, проверенная временем. Очень достойная литература. Хоть и пишут, что на русском читается хуже, но это, наверное, для любого произведения не на языке оригинала так. Но, тем не менее, очень хороший язык, сочное повествование, а сюжет... Крепкий, добротный, но, видимо, нафантазировала я себе чего-то другого. Хотя мои фантазии к делу не относятся. Отвлеклась. Книга горькая и тяжелая. В духе классического реализма. Тяжелая жизнь бедняков, угнетенные женщины (вернее, трудная их судьба из-за произвола скотов-мужиков). Звучит, конечно, ужасно. Прям билеты по литературе сразу вспомнила. На самом деле, не всё так плохо. Читается "Гулящая" очень даже легко (хотя легковесности там нет и в помине!). Ну, и про любовь есть. А хорошего…

Дуже-дуже важка книга. Колись у школі вона далась мені легше. Набагато. Мабуть, з роками починаєш більше проникатися несправедливістю і співчувати людським поневірянням. А можливо просто цей роман і справді потрібно читати в певний період життя. Не в школі точно. Як часто ми, зітхаючи, жаліємося на важкий час, на труднощі з роботою, зарплатнею, відносини з ненависним начальником. Нам вічно чогось не вистачає до ідеалу. Як то кажуть- копійки до карбованця. Купили черевички, не вистачило на шубку, скопили на шубку, зносились черевички. Замкнуте коло…

Але ось такі романи приземляють. Примушуть по-іншому подивитись на своє життя. Доля української дівчини з простої родини не просто вражає, - приголомшує. Жила біля батька та матері, хоч і бідно, та все ж біля рідних людей, хоч якийсь захисток.…

Даже и подозревать не могла, что мне может до такой степени полюбиться украинская литература! Или же я толком никогда её не читала, или автор попал точно в цель. Отличный роман! Да, возможно, иногда кажется, что он излишне прямолинейный и не оставляющий маневра для разделения персонажей на "хороших" и "плохих". Но, по-моему, это только кажется. Вот взять хотя бы главную героиню - Христю. С одной стороны кажется, что она не виновата в своих жизненных драмах. Что это ей так в жизни "повезло" с теми, кто встретился на её пути, что это они сбили её с верного пути. Ну, вроде как, не виновата она, что вся жизнь под откос. Однако, лично на моей памяти были несколько моментов, когда она сама делала неверный выбор и шла на поводу у своих собственных "хотелок" и страстей.

Но кто из нас не без…

НЕМНОГО СПОЙЛЕРОВ С самого начала знала, что нельзя мне читать эту книгу. Знала и начала читать. Надо было остановиться и бросить, ведь я очень тяжело переношу такие книги, но не остановилась и дочитала… И что? Тяжесть в душе, сдерживаю слёзы… Жалость к главной героине и злость на тех, чьими руками была убита эта жизнь. Ведь неплохая девчонка была. Очень тяжёлый роман. Страшная судьба главной героини. Так закончить свою жизнь… Не нахожу слов, одни эмоции, никому не пожелаю такой судьбы. А в это время в земстве треплют языками, а в это время пьют и веселятся, и губят таких же наивных как Христя. Черт возьми, как же иногда несправедлива жизнь! Несправедлива она была и к матери Христе, Приське. И вроде жила с мужем по любви, а свет ей был не мил. Как ярко это описывает автор, что…

Вже втретє читаю цю книгу, кожного разу, наче цеглою по голові — сприймається зовсім інакше і проймає до якихсь нечуваних глибин в серці. Панас Мирний написав, мабуть, одну з кращих соціальних драм про кріпацтво, змалювавши український люд та зокрема жіночу долю. Безліч сімей, безліч людей і життєвих доріг, одна важча за другу. Важко сказати, кому більше пощастило, важко сказати, як вчинити краще, тому що всюди треба пристосуватися або бути надто легковажним, а це не для всіх прийнятно.

«День у день робота, день у день праця - нi згуляти, нi спочити. А нужда яка була, така й є; з самого малку як причепилася - та й досi…»

Кожна мати живе своєю дитиною, а надто тоді, коли залишається без чоловіка. Отак і Пріська жила заради Христини — першої красуні в Мар'янівці. Зазнавши горя, мама не…

Роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні" бере свій початок з короткого нарису, що згодом переріс у повість, а вже потім у роман-епопею. Твір написаний на реальній основі. Роман психологічний, тому письменник особливо звертає увагу на мотиви та передумови вчинків героїв, їх життєву позицію. Вражає, як у Чіпки слова розходились з ділом. Шкода Галю, яка вірила в нього, і саме через нього занапастила свою долю. Перечитувати не захочеться, хоча, звісно, твір вартий уваги і в наш час.

Не ждала, а книга оказалась очень хороша. О чем она? Да о судьбе. О непростой судьбе. О женщинах. О деревне. О нравах. Пролетела у Христи жизнь. Началась тяжко, а закончилась и того хуже. А кто виноват- так и не скажешь . Много раз можно было изменить судьбу, нажить добра. Да молодо-зелено. Ума не хватило, да надежд много было. Красота была , да счастья не принесла. Ум,доброта была, да по молодости растерялось все. Хорошая девушка, настоящая хозяйка, а к чему пришла... То ли случай виноват, то ли судьба такая. Тяжелая книга. Тяжелая женская жизнь. Хочется и Христю обвинить ,да не плохая ведь. Полюбила я её . Может хоть на том свете успокоится, заживет спокойно!

Замечательная история. Природа, деревни, обычаи и нравы. Написано превосходно. Окунаешься в историю с первой страницы. Видишь их…

Доволі складна книга. Психологічно виснажлива. Ну а як іще може бути в романі, який розповідає про реалії того періоду української історіі, коли волі у людей не було. Для багатої українців земля - це все. А немає землі - немає долі. Біля землі люди працювати, щоб прогодуватись. Цій землі вони віддавали свои сили, свою любов. Тільки на рідній землі вони знали щастя. Цей роман вперше був опублікованний в Женеві. Адже тоді навряд чи хоч в якійсь друкарні розідранної на шматки України взялись би його публікувати. Занадто відверто ця книга розповідає про тяжке життя простого люду, про їхній біль, і про їхні прагнення.

Жорстока, психологічна й дуже реалістична проза. Життя без прикрас. Особливо фінал - приголомшливий. Були сподівання на оптимістичніше закінчення, але така розв’язка символічна. Чудес не буває. За все має бути розплата. Роман надзвичайно дискусійний. Практично на кожне проблемне питання неможливо дати однозначної відповіді. Виходить, що герої саме такі, якими вони є, з дуже багатьох причин, серед яких і ті, що залежать і не залежать від них особисто. А головний герой - Чіпка Варениченко - то продукт своєї епохи, наслідок переломів та зрушень соціальних і родинних. Це ота хрестоматійна пропаща сила й разом із тим правдошукач, який хоче змін і не знає, як їх зробити. Автор дивовижно змальовує переживання героїв, просто й органічно увиразнює ті почуття, повз які ми проходимо в реальному…

«Повія» - класика української літератури. Це роман протистояння: багаті проти бідних; міста проти села; вільні проти кріпаків; жінок проти чоловіків.

Автор чоловік в цій книзі, на мій погляд, повністю став на бік жінок. Він дуже яскраво та повно зобразив всю складність їх життя, зумів зазирнути в найвіддаленіші закутки жіночої душі.

Пріська – матір Христі. Ця жінка не хотіла жити. Доля зламала її. Окрім злиднів та болю вона нічого не бачила. Одарка – добра душею сільська молодиця. Допомагаючи сусідці вона розуміла, яким непевним є її становище. Кожну мить вона могла опинитися на місці Пріськи. Олена Загнібидиха – перша хазяйка Христі – добра жіночка, якій бог не дав дітей, але нагородив звірем-чоловіком.

Молоді дівчата (Христя, Марина, Мар’я) вже не хочуть жити так, як жили їх матері. Вони…

Жіночий роман від класика української літератури. Тому що чоловічий у нього - знамениті "Воли" . А тут він начебто вліз у жіночу шкіру, сам пережив усе, що і його героїня. Попри те, що доля в неї ох яка непроста. Перш за все через непокірність її батьків. Там іще не спрацьовував принцип, що діти не відповідають за батьків (щиро кажучи, він ніколи й не спрацьовував, навіть коли про те кричали на кожному кроці). А до всього ще додалася брехня у всіх її проявах (брехали переважно чоловіки, брехали брудно й багато). Я навіть пожалкувала про відсутність бюрократії в ті часи - вірили на слово, не вимагали жодних доказів. До слова, вірили чоловікам. Жінки ж були безправні та слабкі, при цьому не надто й ідеалізовані автором: слабкодуха Пріська не боролася за своє та доччине життя, а Христя так…

Не знаю как остальным, читавшим эту книгу, но я чувствую себя мальчиком, прыгающим в толщу вод в поисках жемчужины и нашедшим в конечном итоге в раковине моллюска маленькую редкую жемчужинку. Не знаю, как произведение читается в оригинале, охотно поверю, что намного колоритнее и мелодичнее как, например, беларуский Василь Быков, но и в русском переводе "Гулящая" воспринимается как качественная литература. Конец 19 века, отменили крепостное право, однако крестьянам живется туго. Нет никакого равенства, они должны всем и вся, им кажется, что в городе приволье, меньше работы и больше шансов заработать. А городские тоскуют по зеленым лугам, по приволью и свежему воздуху. В одной из украинских деревень живет 17-тилетняя девушка Христя, жизнь которой за несколько месяцев меняется настолько…

В школе иногда кажется, что классиков придумали специально для того, чтобы не давать читать интересные книжки, каковыми на том этапе часто видятся детективы, фантастика или дамские романы. Со временем, к счастью, многие начинают понимать, что без классиков и ширпотреба бы не существовало, так как язык не выкристаллизовался бы, и бросаются наверстывать упущенное, открывая для себя все прелести того, что когда-то было обязаловкой.

Правда, о Панасе Мырном сказать, что в школьные годы он мне не пошел, не могу. Наоборот - читала с энтузиазмом. Правда, не эту книгу, а "Хіба ревуть воли, як ясла повні" . Тогда же решила прочесть и второй его большой роман, но сначала руки не доходили, а потом забылось потихоньку. А тут флэшмобный совет...

Все же первое, что приходит в голову, это то, что…

Чому людина йде на злочин? Можна б сказати: через збіг обставин. З дитинства її ганьбили та не приймали до товариства, батько покинув, злидні, їсти нема чого, робота важка... І тільки все налагоджується, як відбирають землю, а тут і трапився добрий чоловік, почастував горілкою, і наче відпустило, полегшало. А потім - дурна компания, і покотилося життя кривою стежкою. На перший погляд, все просто: соціальні умови ніби самі штовхають людину на цей шлях. Але чому одні йдуть до шинка, а інші - такі ж бідні сироти - намагаються заробити чесною працею? Чому одні працюють, а інші - ворують? Все, значить, не так просто. Потрібно ще щось. Особливий склад характеру, можливо. Схильність якась. Можна виправдовуватись робінгудством, мовляв, пани в народу награбували, а тепер ми своє відбираємо. Ніби…

Я ярый поклонник украинской классики. Эта книга тоже не оставила меня равнодушной. Я ее прочитала за ночь, потому что надо было=) Но осталась довольна и считаю это произведение достойным быть в наше время! Книга замечательная. это не китч какой-то современный, а прекрасный роман о жизненных истинах, о морали П. Мырный, дествителньо МАСТЕР психологической прозы

Восхитительно. Прекрасный образец книги в так любимом мной жанре реализма. Замечательный образный язык, выразительные герои, яркие описания природы и быта. Книга рассказывает о судьбе девушки Христи из бедной семьи, выросшей в селе и после смерти отца отправленной работать в город. Собственно, уже из названия книги можно сделать вывод о том, какая жизнь поджидает Христю, и то, чем книга закончилась, тоже не стало для меня сюрпризом - что-то такое я почему-то и предполагала. Тут можно много рассуждать о том, кто виноват, но я не буду. Конечно, много нехороших людей попалось девушке на жизненном пути, но и сама она вела себя не всегда так, как следовало, и были ситуации, когда можно было поступить не так, а иначе. Но получилось так, как получилось, и книга произвела на меня большое…

Читаешь «Гулящую», и становится тебе и пусто, и холодно от той беспросветной тоски, которой наполнена книга. Все, что есть горького в человеческой доле, собрано здесь – и сиротство, и нищета, и болезни. Очень ярко показано, что богатый бедному не брат. Да и в целом, человек человеку волк. Мытарства Христи типичны для описываемого времени, и от этого еще сильнее чувство безысходности. Не от хорошей судьбы идет она по пути куртизанки. Могла бы жить честным трудом, но те, кто сильнее, не дают. Легко у сиротки отобрать то, что было ее по праву. Легко неопытную и юную деревенскую девушку, не привыкшую к городским нравам, оболгать. Вот и пришлось пользоваться тем, чем Бог наградил – красотой. Да только красота не вечна. Да и счастья не приносит. Для желающих заработать осеннюю депрессию книга…

Хіба золото має серце? Хіба метал проймеш словом? О, Петре! О, голубе мій! Не тут би тобі жити; не з цими закам'янілими душами…

Є поміж людей чудні створіння, не живуть, а мучаться, пече жогом їм серце, бо вони представники людства з великої літери. Ті, хто відчув в собі порухи душі і замислився, а з тою думкою пристав на шлях Добра. Тому й боляче за темний народ, відлунюється несправедливість та погані справи. Стають вони світлим опором лихим людям. Таким був Петро Телепень, що вже хлопцем пристав до науку, гаряче пізнавав її, став на стезю письменства ,а би "глаголом жечь сердца людей". Проте слова - не панацея від бід, не засоб порятунка. Розумна людина знає: вчися - не вчися - один кінець. У повісті знаходимо два антиподи, що служать добру на різних теренах ,але ідуть різними шляхами…