Рецензии на книги — Улас Самчук

Ми нікому не зробили зла. Ми винні хіба тим, що працювали. Що надто багато працювали.

У моєму електроннму варіанті у цій книзі всього 186 сторінок. Це на один вечір. А от читала я ії більше тижня. Зате вражень - на все життя. Це історія життя і смерті простої української жінки Марії. 27258 - стільки днів було ій відведено провести на землі. Радіти, сміятись життю, вийти заміж, родити дітей, няньчити онуків, зрештою померти в колі сім´ї серед плачущої і окутанї сумом родини. Та не судилося. То був такий час, що померти такою смертю не судилося тисячам. Марія прожила довге життя. Та чи було воно щасливим? Можливо, перших років три-чотири. До смерті батьків. Потім почалося виживання. Працювала наймичкою, з ранку до ночі гнула спину на чужих людей. Добре хоч хазяїн попався добрий, не зобидив…

Ох как и спорила бы я с учителем литературы, коли этот твор был бы включён в нашу программу. Аж до хрипоты в горле спорила бы. А всё потому что, окончив чтение, я почувствовала себя откровенно обманутой. Я ожидала получить короткую, но искрометную, в самое сердце, повесть о Голодоморе. Каково было матерям, когда страшно было детей одних на улице оставлять: ещё кто из соседей поймает, сварит и съест. Когда те же дети ели траву, обгрызали все ветки в саду, не давая тем несчастным пустить молодые листья да цветы. Когда вырывали из земли семечки абрикос, били их камнями и ели сердцевину. Вот это всё я ожидала прочесть. Узнать каково было моей юной бабушке в те её первые годы жизни на этой земле... А что же я получила? ПЯТНАДЦАТЬ СТРАНИЦ О ГОЛОДОМОРЕ. ПЯТНАДЦАТЬ! Ещё упоминается о том, что…

Ще одна книга, яка має бути в шкільній программі. Нехай кажуть, что українська література важка. Що вона наповнена смутку і болю. Але вона справжня, реальна. Вона прот те, яким дійсно було життя. Про те, як виживали. Про те, як боролись. А ще вона про любов, про родину, про життя, про щастя, про пісні, про рідну землю... Марія прожила це все. Її життя було наповнено і болем, і радістю. Вона хотіла жити, працювати. Їй не потрібно було задарма. З молоду вона пізнала багато. Не завжди її вчинки можна було назвати правильними. Але хіба є тільки чорне і біле? В житті ж стільки ще напівтонів. Додам, що це про період першої половини минулого століття. В ній і про Першу світову, і про коллективізацію, і про розкуркулювання, і про голод...

А ось і ще один шедевр української літератури.Хоча цю повість і називають твором про Голодомор,але не це її головна тема.Ця книга про життя людини,жінки,звичайної селянки-українки,яка незважаючи на пережиті страждання прожила досить вражаючу кількість літ - 72 роки.У повісті Самчука яскраво відкривається уся сутність радянської влади,яка замість рівності приносила тільки смерть й голод. На самому початку прочитання твору,у мене з'явилось негативне ставлення до образу Марії.Ось що це за жінка,яка буду чи заміжньою ходила на вечорниці і фліртувала з парубками?Це зовсім не в'язалося с моїми стереотипами щодо порядної дівчини.Такої як,наприклад,Маруся з повісті Квітки-Основ'яненка або Наталки Полтавки Котляревського.І навпаки - дуже позитивні почуття до Гната.Вірного,люблячого й терплячого…

— Тату! — кричить Лаврін. — Але ж ми козаки! Москва зруйнувала нашу Січ. Україна поверне козаччину… — Сіяти треба, хлопче… Козаки козаками, але поле не чекає.

Я не люблю и не умею писать отзывы на такие книги - это ведь судьба даже не одного человека, семьи или села - всего народа, всех людей, потому что сколько таких историй было и есть по всему миру!.. И, по-моему, такие истории всегда - вне времени и национальности. Страшное, страшное время - революция, война, голод - когда одни хотели грабить награбленное, другие - грабить тех, кто грабил награбленное, третьи - вернуть награбленное, а большинство - просто, как и раньше, хотело честно работать на своей земле, не ради выгоды, а ради своей семьи, ради самой земли, своего будущего. И чья была вина, что только этим, последним, ничего не…

Повість дуже сильна. З самого початку глибоко прикипаєш до Марії і відкипаєш лише з її останнім подихом. Створюється враження, нібито її життя - твоє життя і всі ці поневіряння, жахи переживаєш ти. Насправді. Українські жінки завжди славилися сильним характером і Марія далеко не виключення. Всі незгоди вона переживала як тимчасові і ніщо не могло погубити її жагу до життя, жагу до пісні, до праці. Окрім примусової колективізації і Голодомору, який прийшов слідом. Працюєш на власній землі - куркуль. Не хочеш віддавати плоди своєї праці за безцінь - куркуль. І не важливо, що все зароблене власним потом, власними кривавими мозолями. Це був час, коли син зрікається батька і матері, здає рідного брата під трибунал в угоду "совєтської" влади. Це був жахливий час, коли всі твої надбання мусили…

Это очень страшная книга, которая затягивает. Мне кажется что первые произведения Люко Дашвар написаны именно под впечатлением этого произведения Уласа Самчука.

Книга после которой не хочется ничего просить, а только благодарить жизнь за то, что у тебя есть. Вне зависимости, много ты имеешь или мало. Дни Марии. Много их было или мало. И радости, и горести, все пережила Мария.Но пришел голод, когда от отсутствия простого, обычного для нас хлеба люди сходят с ума в буквальном смысле. идут на отчаянные поступки. Последние 50 страниц книги читаешь замерев от ужаса. Кажется, что так не бывает, а оно ведь было, да.Не дай Бог еще раз допустить до голода. Я очень впечетлена.

Очень сильно описан жизненный путь Марии. Рождение, страдания, все-все что она пережила.

Голодомор 32-33 года остается у нас в памяти как что-то, что было не с нами. Мы думаем о наших будничных проблемах - куда пойти, поехать, чем занятся... А людям просто не хватало хлеба. Хлеб был и гнил, но им его не давали....

Последние страницы повести - мурашки по коже. Нам нужно читать такое чтобы помнить, а помнить чтобы не повторить

"Марія" чомусь позиціонується у літературі як перша книга, яка відверто розповіла про Голодомор світу. Але це хибне уявлення. Це все одно, що назвати "Ромео та Джульєтту" п'єскою про самогубство. Чи "Злочин та покарання" детективом про вбивство літньої жінки. "Марія" - то ціле життя тисяч жінок, їхні надії та мрії, їхнє кохання та пристрасті, їхні хитрощі та відвертість, їхнє горе та щастя. І так, трішки передостаннього у теє життя приніс Голодомор. Та оскаженілі ледацюри-вбивці. Які часто-густо виявлялися їхніми же синами. Неможливо ту книгу читати за один раз так й кинути не виходить. Хто вже читав - я вами пишаюся, решті - рекомендую. Після неї якось й дихається глибше, й діти любляться більше, хоча здавалося б, да?

Такі книги завжди боляче читати... Вони після себе залишають якусь пустку у душі, від них болить і рветься серце...

Страшно не від якихось жахливих подробиць тих часів (а їх у книзі якраз не так вже й багато), а від почуття сташенної безвиході, яка не відпускає весь час читання цього твору. Безвиході не тільки окремої людини на прикладі головної героїні Марії, а, мабудь, всього народу. Як і Марія, так само і український народ: ніби тільки звівся з колін, набрався сил... і знов чиясь невидима зла воля кинула лицем у багнюку, опустила на коліна. Спочатку війна, потім революція, знов війна, Голодомор... І нема цьому ні кінця ні краю...

Страшний час і ще страшніші люди. Для них нема нічого святого, вони викреслять зі свого сердця маму й тата, вони будуть п'яніти від вседозволеності та…

Трагедія жінки та тлі трагедії країни. Надзвичайно сильний роман, хоч і моторошний. Відчуття невідворотності біди переслідує протягом усього тексту. І дійсно - краще знати правду. Навіть якщо опісля захочеться скористатися не так бромом, як цикутою.

Цей роман - шедевр української літератури! Я вважаю, що сильнішого твору про голодомор немає. У творі описано жорстокість того часу. Особливістю твору є те, що твір охоплює не тільки період голодомору, а й усе життя Марії.

Улас Самчук "Волинь". Чудова,глибока,трагічна історія Волині першої третини двадцятого століття! Я насолоджувалася,я переживала,зживалася з героями. Розтягнула собі читання на цілий місяць саме з тієї причини, що дуже подобалося. Надзвичайно цікаво було заглибитися у село початку минулого століття. Та ще й центральної України.Та ще й писаної сучасником. А як актуально й досі. Ловила себе на тому,що хотілося цілі сторінки відзначати,щоб потім закинути у цитатник. Але справді-то б вийшло з пів книги. Написано з великою любов'ю до своєї землі,свого народу і одночасно з якоюсь скорботою,докором тому ж народові,що нічим не цікавиться,нічого крім свого носа не бачить. Не хоче зробити кроку на зустріч своєму майбутньому,не хоче думати,переживати,йде на поводу того,хто більше пообіцяє...Деякі…

Знищення українського села – один із головних злочинів радянської влади. Знищення любові до землі, любові справжньої, магічної, що перетворяє людину на господаря власного життя, на натхненного творця із натрудженими, мозолистими руками, на створіння, що глибоко пустило свої корені і щедро розплодилося на всі боки. Забрати землю у такої людини – то значить лишити її мрії, сенсу життя і, власне, самого життя. Забрати працьовитих і працелюбних людей від такої землі – то значить на довгі роки викоренити культ землеробства, знепліднити землю, приректи її на зубожіння, на винищення, на бур`яни. Знищити поклоніння землі в країні, яка ніби створена природою для щедрого землеробства, – то значить знищити саму країну, підкосити її, перетворити її на щось таке, про що писав геній Тарас Шевченко: «На…

Как всегда, я в восторге от украинской классики. Яркость образов героев, самобытность их жизненного уклада, острота событий - все это я нашла и в этой книге. В ней описываются времена национально-освободительного движения на Гуцульщине, период борьбы народа Закарпатья с Венгрией и большевиками за свою свободу, национальное самоопределение и признание. Повествование легко читалось, несмотря на то, что военно-исторические романы я не люблю, - благодаря переплетению политических перипетий с конкретными человеческими судьбами и любовными линиями. Линия Павла и Марийки была интересна больше всего поначалу и в момент их трудного повторного воссоединения. А вот история его брата Дмитра с пани Кити оставила более неоднозначные впечатления уже ближе к ее развязке. Меня, честно говоря, смутила…

Улас Самчук написав дійсно роман-хроніку життя українського народу, а в образі Марії втілено саму Україну. Марія - проста селянка, робітниця, мати і берегиня родинного затишку. Минають роки, зими змінюються веснами, люди працюють на рідній землі, плекають її, зігрівають любов’ю, а вона за це родить багато, годує своїх синів та дочок. І не потрібно селянам більше нічого, аби не забирали в них тієї землі-годувальниці... Але прокотилась війна світом і Марія втрачає у тій війні свого старшого сина Демка, надію і опору. Революція і "совєцкая власть" забирають середнього сина Максима, зробивши з нього більшовика і рідні батьки перетворюються для нього на "кулаків" та "контрреволюцію", забирає Максим у Марії і молодшого сина Лавріна, "зробивши" його петлюрівцем і заславши до таборів ГУЛагу.…

На цю книгу мене наштовхнув випадок. Я не особливо цікавилась особистістю автора, адже єдина відома мені річ - "Марія" - не найулюбленіший роман шкільної програми. Феномен таборів ДіПі був також до пори до часу для мене таємницою, аж доки життя не зіштовхнуло із такими от дітьми таборів. Є діти війни, а це діти ДіПі. Потомки українських емігрантів, які виросли і сформувались як особистості уже в Німеччині. Вони говорять ламаною українською і рідко хто з них бував на історичній батьківщині. Їхня Україна була в таборах переміщенних осіб - цьому жесті добрової волі організації УНРРА. Беручись за книгу, я думала, що це буде скорше художній твір на тему побутового існування наших співгромадян, які вимушені були тікати від "прєлєстєй жизні на родінє" до Німеччини, і якось зовсім не зауважила,…

Улас Самчук "На твердій землі" Книга про українську еміграцію у Канаді.Можливо,читати цікаво буде не всім. Але мені,як емігрантці і поціновувачці творчості Самчука було дуже пізнавально.По-перше книга зовсім відмінна від його відомих "Марії" і "Волині".Аж не віриться,що головні герої-українці. Так,згадуються і репресії,і смерть від голоду,і перебування у таборах,але якось так ніби це було у іншому житті.Хоч це справді,було інше життя. І тут людина дістається твердої землі.отримує можливість жити вільно,працювати і заробляти,складати плани на майбутнє,які не розсипаються у прах від несподіваного дзвінка у двері.Розповідь мені нагадала трохи навіть романи Ремарка. Тільки без трагічного присмаку і з щасливим закінченням.Життя на широку ногу,ресторани,бали,сукні від відомих дизайнерів.І все…

Трилогію прочитав ще минулої весни, тому ця рецензія, чи радше відгук, про те, що залишається у пам'яті. У. Самчук досить неоднозначна і досить суперечлива постать, проте чого йому не бракувало, то це таланту і працьовитості. А ще не бракувало любові до своєї батьківщини і спостережливості. Все це відбилося у "Волині". Роман має біографічний характер, тому всі описи волинської природи — здебільшого дитячі враження та спогади самого автора, Володька Довбенко, головний герой твору, теж є прототипом самого писменника. Самчук дуже вдало описує філософію життя волинських та українських землеробів. Втілення цієї філософії — Матвій Довбенко. Для нього усе життя крутиться навколо землі, без землі він взагалі не уявляє свого існування. Хоча Матвій, водночас, є представником прогресивної…

Буду в меньшинстве, но книга мне не понравилась. Главная причина этого – объем произведения. Самчук попытался вместить в двухстах страницах слишком много: всю жизнь Марии от детства до смерти, две войны, Голодомор, крестьянский быт, раскулачивание, рождение детей Марии, их смерть, затем рождение других детей. Это все мелькает настолько быстро, что не успеваешь проникнуться ни к тому, что происходит в жизни героини ни к тому, что происходит вокруг нее. В одной главе она испытывает первую любовь, чуть ли не в следующей Мария уже в преклонном возрасте внуков ждет. Вовлечение в мысли и переживания минимальны, читатель сам должен додумывать, что творится на душе у героини, каким образом удавалось справляться ей со всеми тяготами. Лучше обстоят дела с прописанностью двух мужей Марии, несмотря…