4.5 Про те, як українці МУР не поділили. У нотатках і листах

На цю книгу мене наштовхнув випадок. Я не особливо цікавилась особистістю автора, адже єдина відома мені річ - "Марія" - не найулюбленіший роман шкільної програми. Феномен таборів ДіПі був також до пори до часу для мене таємницою, аж доки життя не зіштовхнуло із такими от дітьми таборів. Є діти війни, а це діти ДіПі. Потомки українських емігрантів, які виросли і сформувались як особистості уже в Німеччині. Вони говорять ламаною українською і рідко хто з них бував на історичній батьківщині. Їхня Україна була в таборах переміщенних осіб - цьому жесті добрової волі організації УНРРА. Беручись за книгу, я думала, що це буде скорше художній твір на тему побутового існування наших співгромадян, які вимушені були тікати від "прєлєстєй жизні на родінє" до Німеччини, і якось зовсім не зауважила, що це збірник листів і нотаток, які Самчук писав протягом свого недовгого перебування у Німеччині. Із цією книгою мені відкрилась зовсім нова та майже невідома сторінка української історії, а саме - значення організації МУР (мистецький український рух) для нашої літератури. МУР звісно згадується в контексті тієї ж таки шкільної програми, але досить побіжно, та й куди там до незліченних літературних організацій 17-ти літнім майбутнім абітурієнтам. На жаль, таке явище як МУР і досі залишається малодослідженним і незнаним пересічним громадянам, а між тим саме у рамках руху та книгодрукування у таборах з"явилася пристойна кількість цікавих та значущих творів. Шкода лишень, що їх зовсім не перевидають, а спроба знайти бодай один примірник у місцевих торговців антикваріатом потерпіла фіаско. Немов і не було тих українців із їх широченною літературною діяльністю на цих просторах...

Отже щодо твору. Щоденник Самчука - це документ доби. Він багато пише про життя інтелігентів в еміграції, б'ється над власними творчими пошуками (зокрема цікаві в цьому плані замальовки до трилогії "ОСТ"), описує подорожі до знайомих і просто так для душі, а також - і саме цьому приділено найбільше уваги - намагається знайти шляхи порятунку МУРу від занепаду. Воїстину, де два українці, там три отамани, і у щоденнику знаходимо цьому зайве підтвердження. Літератори сварятся через розбіжні погляди на шляхи української літератури і не бажають йти на компроміс, показово виходять із спілки, якщо не погоджуються із окремими особами, ігнорують партійні з'їзди, якщо на них з'являється ворожа партія "багрянівців" чи "бандерівців". Здавалося б, що ділити людям закордоном? для чого допомагати ворогу роз'єднувати й без того розкиданих по різні сторони барикад земляків? нащо усе ускладнювати там, де у тебе немає навіть права на вільне життя? І нехай з моменту написання твору пройшло більше 50 років, його теми та ідеї досить лишаются актуальними (лиш "багрянівців" потрібно замінити іншим словом, більш вдалим для сучасного контексту). Багато у творі й досить слушних думок стосовно сучасного авторові світопорядку - такі знайомі думки людини, що пережила комунізм. Завершуються нотатки еміграцією автора до зовсім неомріяної Канади. Але куди було зрештою діватися людям, які і на своїй землі чужі, і серед своїх чужі, та й серед чужих навряд чи стали своїми. Важка книга, варта до прочитання тим, хто цікавиться історією України та її синів.