5 Жахи колективізації крізь призму життя Марії

Повість дуже сильна. З самого початку глибоко прикипаєш до Марії і відкипаєш лише з її останнім подихом. Створюється враження, нібито її життя - твоє життя і всі ці поневіряння, жахи переживаєш ти. Насправді.
Українські жінки завжди славилися сильним характером і Марія далеко не виключення. Всі незгоди вона переживала як тимчасові і ніщо не могло погубити її жагу до життя, жагу до пісні, до праці. Окрім примусової колективізації і Голодомору, який прийшов слідом.
Працюєш на власній землі - куркуль. Не хочеш віддавати плоди своєї праці за безцінь - куркуль. І не важливо, що все зароблене власним потом, власними кривавими мозолями. Це був час, коли син зрікається батька і матері, здає рідного брата під трибунал в угоду "совєтської" влади. Це був жахливий час, коли всі твої надбання мусили стати колективними, бо інакше - куркуль. Не здалася Марія, не здався Корній, але здалося село, бо за що жити, як немає зерна, немає хліба, який Україна родила так легко декілька років назад з працьовитої руки хліборобів.
Читати було тяжко, адже розумієш, що подібні речі відбувались насправді.
Сильно, до глибини душі, пронизливо. 5 із 5.