А в мене що? Наполоханий тихий дім, осіннім світлом, як срібним дощем, налитий, і зранку хочеться просто тихенько вити, тихенько вийти і стати, от як стоять, коли долають миттєвий напад, тривожну напасть. І більше ніби нічого такого - блядь, - нічого більше, що змушує сподіватись.