Ця чималенька книга сподається тим, хто:
- полюбляє багатошарові, насичені історії, де багато сюжетних ліній, а кожний розділ закічується якимсь сюжетним поворотом;
- цікавиться такими темами, як біологія, віруси, соціально-політичні проблеми або космос; якщо ж навіть щось із цього вас не надто приваблює, то не хвилюйтесь, в книзі все це рівномірно розподілено; наприклад, мені спочатку було більш цікаво читати про події, що на Землі, про епідемію, про вірус і наукову роботу, але історія про Марс дуже органічно вписалась і коли пристрасті досягли апогею, то уже неможливо було відірватись від усіх сюжетних ліній;
- любить не просто милі історії, а ще й отримувати з книги щось корисне та пізнавальне; так, в романі місцями аж занадто багато "вікіпедії", але це не відриває від сюжету, треба просто читати далі і все встане на свої місця;
- полюбляє не ідеальних персонажів, а сірих, у яких цінності не завжди вкладаються в загальні моральні норми; власне я обожнюю таких персонажів, головне, щоб їм вистачало мотивації і всі їх дії були обґрунтованими і логічними; з цим спочатку були деякі питання до представника української діаспори - Загарія, але наприкінці книги питання відпали; науковець-коротун - шикарний приклад таких сірих героїв, дуже сподобався.
Трохи критики: через велику кількість дійових осіб мені не вистачило їх опису, не в плані одягу і зовнішності, а якихось особливостей, які б були притаманні саме цій людині: косоокість, гризе нігті, заїкаїться - подібні риси набагато краще закарбовують у пам'ять персонажа (особливо, якщо погана пам'ять на імена, як в мене). Через цю проблему під час однієї з найнапруженіших сцен у будинку Зої мені не вистачило емпатії щодо всіх, хто прийшов на перемовини, адже серед "тих самих" п'яти осіб, я знала лише двох, інші троє - просто імена.
Загалом, рекомендую цю книгу ще й за її післясмак, цю історію прям хочеться обговорювати і дуже хочеться дізнатись, як Кідрук виплутає той міцно зв'язаний вузол подій, що стрімко несуться.