Вільні бога й світу цього, українізуйтеся!
Збірка з чотирьох п'єс українського драматурга першої третини ХХ сторіччя, представника так званого "Розстрілянного відродження". П'єси різнопланові, з різним співвідношенням комічного й трагічного, ба й навіть ліричного - тому створюють суцільний образ митця, що дає змогу посмакувати індивідуальний стиль і побачити, як вирішується чергова творча задача наявними засобами.
"Народний Малахій" - трагікомедія, що непогано ілюструє, як нова ідеологія не стільки змінює існуючу, скільки нашаровується на неї. Але щиро прийняти її - загрожує божевіллям в очах оточення. Тільки начебто-божевілля може виявитися божевіллям справжнім. Та головна біда в тому, що, хоч оточення само божевільне, принцип "серед сліпих одноокий - король" не працює. І хоч Малахій і не від світу цього, він справді народний (хоч і по-своєму).
"Мина Мазайло" - сатирична комедія, що її сам куліш називав "лінгвістичним водевілем". Реальнао смішна й з цілими разками перлів. Це мольєровський "Міщанин-шляхтич", або ближчий до нас за часом і місцем "Мартин Боруля"- тільки періода українізації 20-х років. По різному ставляться до неї представники різних прошарків: пристосовницького (сам Мина Мазайло, що воліє змінити "мужицьке" прізвище на більш милозвучне), імперського (тьотя Мотя з Курська, що приїхала на захист, бо "всі ж ми руські люди"), шароварно-патріотичного (дядько Тарас, що в нього навіть кури говорять українською) та революційно-інтернаціонального (Мокій, що без ума усьго українского, особливо букви, але й намагається не відставати від часу). Із жодним з них не згодний автор, але істину треба відшукати, беручи від традицій та резонів лиш найвартіснише і "забиваючи гол" всьому іншому.
"Патетична соната" - тут скоріш лірично-футуристична трагедія, просякнута п'янкою, але якоюсь вивернутою романтикою революції, де дія відбувається під час січневого повстання 1919 року (того самого, що навіть страшніший від "великого й страшного по різдві Христовому 1918, від початку ж революції другого"). Змішалось до купи грішне й праведне, і в цьому бедламі (аж ніяк не кустарному зіньчиному й не мадам-аполінаровому) мусить вижити прекрасне й чисте кохання, вимріяне в мінливому ритмі бетховенської сонати. Але чи зможе? Цікава єкспериментальна форма п'еси, що ніби-то оповідається самим горішне-горищним поетом (з відповідними експозиціями й ремарками).
"Маклена Граса" - чиста трагедія й гнівна сатира. До речі, це переклад з російської, бо, як виявляється, оригінал втрачено, але є переклад російською, що встиг видрукувати Олександр Дейч. Отже маємо переклад з переклада. Щоправда зроблено його з урахуванням авторського стилю та й української теми в п'єсі нема. Дія відбувається в Польщі Пілсудського як раз у розпал великого страйку й банківської кризи. Є думка, що саме в образі збанкрутованого біржового маклера Зброжека ЦК КП(б)У вгледіла алегорію на себе; в 13-річній Маклені, що її Зброжек винаймає для власного вбивства, український народ; а в поеті Падурі, цо мусить грати на окарині за подачку й мешкати в собачій будці, самого Куліша, бо ж "місце мистецтва під час диктатури — на смітнику". Отже саме через цю п'єсу автора було знищено...
Безбожные не от мира сего, русифицируйтесь!
Сборник из четырех пьес украинского драматурга первой трети ХХ века, представителя так называемого "Расстрелянного возрождения". Пьесы разноплановые, с разным соотношением комического и трагического, и даже лирического - поэтому создают цельний образ художника, позволяющий насладиться индивидуальным стилем и увидеть, как решается очередная творческая задача имеющимися средствами.
"Народный Малахий" - трагикомедия, неплохо иллюстрирующая, как новая идеология не столько сменяет существующую, сколько наслаивается на нее. Но искренне принять ее – грозит безумием в глазах окружающих. Только как-бы-безумие может оказаться безумием настоящим. Но главная беда в том, что, хотя окружение само безумно, принцип "среди слепых одноглазый - король" не работает. И хотя Малахий не от мира сего, он действительно народный (хотя и по-своему).
"Мина Мазайло" - сатирическая комедия, которую сам Кулиш называл "лингвистическим водевилем". Реально смешная и с целыми нитками жемчуга. Это мольеровский "Мещанин во дворянстве", или более близкий к нам по времени и месту "Мартын Боруля" - только периода украинизации 20-х годов. По разному относятся к ней представители разных слоев: приспособленческого (сам Мина Мазайло, предпочитающего сменить "мужицкую" фамилию на более благозвучную), имперского (тетя Мотя из Курска, приехавшая на защиту, ибо "все же мы русские люди"), шароварно-патриотического (дядя Тарас, что у него даже куры говорят по-украински) и революционно-интернационального (Мокий, что без ума от всего украинского, особенно от буквы, но и пытается не отставать от времени), ни с одним из них не согласен автор, но истину надо отыскать, принимая от традиций и резонов только самое ценное и "забивая гол" всему остальному.
"Патетическая соната" - здесь скорее лирически-футуристическая трагедия, проникнутая пьянящей, но какой-то вывернутой романтикой революции, где действие происходит во время январского восстания 1919 года (того самого, что даже страшнее "великого и страшного по рождеству Христову 1918, от начала же революции второго начала же революции второго"). Смешалось в кучу грешное с праведным, и в этом бедламе (отнюдь не кустарном зинькином и не мадам-аполлинарином) должна выжить прекрасная и чистая любовь, вымечтанная в меняющемся ритме бетховенской сонаты. Но сможет ли? Интересна экспериментальная форма пьесы, которая якобы рассказывается самым возвышенно-чердачным поэтом (с соответствующими экспозициями и ремарками).
"Маклена Грасса" – чистая трагедия и гневная сатира. Кстати, это перевод с русского, потому что, как оказывается, оригинал утерян, но есть перевод на русский, который успел напечатать Александр Дейч. Итак, имеем перевод с перевода. Правда сделан он с учетом авторского стиля и украинской темы в пьесе нет. Действие происходит в Польше Пилсудского как раз в разгар крупной стачки и банковского кризиса. Есть мнение, что именно в образе обанкротившегося биржевого маклера Зброжека ЦК КП(б)У усмотрела аллегорию на себя; в 13-летней Маклене, которую Зброжек нанимает для собственного убийства, украинский народ; а в поэте Падуре, что вынужден играть на окарине за подачку и жить в собачьей конуре, самого Кулиша, потому что "Место искусства во время диктатуры - на свалке". Так что именно из-за этой пьесы автор был уничтожен...
25 понравилось
