Цитаты из книги Ein plötzlicher Todesfall

Як це жахливо, коли твоє серце крають крихітні привиди наших живих дітей, що невпинно дорослішають. Діти ніколи не знають, та й, певно, не хотіли б знати, що процес дорослішання постійно пов'язаний з гіркими втратами.

Їй було набагато цікавіше, коли Шерлі перераховує недоліки Саманти, ніж, коли вихваляє Майлзові чесноти.

Їхній змовницькій спільноті додавало перчику взаємне відчуття вищості, адже кожна в глибині душі жаліла іншу за невдалий вибір чоловіка.

Рут воліла б дізнатися більше, але вони обидві цінували одна в одній делікатну стриманість. Вони з гордістю представляли світові лише причепурену поверхню власного життя.

Вона ніяк не могла стриматися від манії ховати в свої кишені речі, що належали тим людям, які їй подобалися.

Роки досвіду навчили її не опиратися Коліну, коли він щойно чимось запалився, бо інакше це тільки посилить його рішучість іти напролом.

Колін мав звичку виносити огульні судження на основі першого враження. Він, здається, ніколи не міг збагнути безмірну мінливість людської натури, як не міг усвідомити того, що за будь-якою непоказною зовнішністю можуть бути приховані унікальні й не приборкані внутрішні світи, як і в нього самого.

Парміндер була одружена з найрозкішнішим чоловіком у Пеґфорді — Вікрамом, високим і елегантним, з орлиним носом, густими чорними віями й лінивою всерозуміючою посмішкою.

Через пару, що підіймалася від тарілок з супом, навіть широке і розчервоніле обличчя Говарда здавалося у напівтемряві якимось потойбічним. Майже осушивши чималий келих з вином, Саманта уявила, як кумедно було б, якби Говард оголосив, що вони зараз проведуть спіритичний сеанс.

У кожному разі, це дратувало Шерлі, а отже, приносило неабияку втіху Саманті.

Диван був елегантний, а отже, доволі незручний.

Ні чоловік, ані син не виявили не найменшої радості з того приводу, що між ними може існувати якась бодай найменша схожість.

Він передбачав, що справжність, якої він так прагнув, повинна мати в собі елемент насильства, принаймні не повинна його заперечувати.

Не треба в мене вірити, я занадто лиховісний, щоб повірити в самого себе… Мене жахає, що колись мене можуть проголосили благочестивим… Не хочу бути святим, краще вже блазнем… Хоч я, мабуть, і так блазень.

Жирко був переконаний, що непогано пізнав самого себе. Він так ретельно дослідив усі найтемніші закутки власної душі, як не досліджував і не вивчав останнім часом нікого іншого. Він годинами міг аналізувати власні імпульси, бажання і страхи, намагаючись відділити ті, що насправді належали йому, від тих, які нав'язані ззовні.

Жирко ділив усіх на "справжніх" та "несправжніх". Ці слова мали для нього величезне значення, що наче да зерном пронизували всіх, до кого він їх застосовував, і його самого теж.

Жирко вважав, що дев'яносто дев'ять відсотків людей помиляються, коли, соромлячись самих себе вводять усіх в оману, намагаючись вдавати когось іншого. Чесність лякали людей, шокувала їх. Жирко виявив, що інші люди соромляться самих себе і грають чужі ролі, жахаючись того, що правда про них просочиться назовні.

— І скільки вам дають метадону? — Сто п'ятдесят міліграмів, — відповіла Террі. Кей зовсім не здивувало, що Террі добре пам'ятала це, але забула вік своєї доньки.

— Кристал — це ваша дочка? Скільки їй років? — Чотирнадцять, — заспано відповіла Террі, — з половиною. Кей бачила з нотаток, що Кристал було шістнадцять років. Запала мовчанка.