Цитаты из книги Bread Upon the Waters

— Минулого літа я подорожувала по Озерному краю ,— сказала Юдіт.— Мрія кожного вчителя англійської. — І як там було? — Жахливо! — гірко посміхнулася Юдіт.— Дощ лив без упину. Я була з групою викладачів англійської із Середнього Заходу. Якось цілий день ми розмовляли про Вордсворта, а решту часу дискуту­ вали про те, як подавати Гамлета підліткам. Я багато не розмовля­ ла. Важко пояснити людям, що більшість дітей, яких я навчаю, на власні очі бачили вбивства. Справжні вбивства — і поблизу своїх осель. Та й самі вони з радістю повбивали б своїх дядьків, а може, й м а ­ терів і батьків, якби трапилася нагода. — Мені слід би якось побувати у Відні з групою вчителів істо­ рії,— сказав Стренд,— і розповісти їм про те, як важко мені поясню­ вати своїм учням позицію Меттерніха на Віденському конгресі.

«Стоячи тут,— думав Аллен,— забуваєш, що там, у місті, такі самі, як ти, люди борються за кожен ковток повітря, юрмляться у смердючих, жахливих вагонах підземки, страждають від вуличного гуркоту й мусять марнувати своє життя в безглуздій біга­ нині». На березі океану повітря насичене запахом солі, духмяними пахощами трав та квітів, і бодай на один вечір тут можна забути, що в цей самий час у світі десь точаться війни, гинуть люди, палають у вогні міста, забути про криваві расові та племінні сутички, про спалахи амбіцій.

— Я був редактором газети в Брауні — містечку, де я навчався в коледжі. Мені це подобалося. Може, тому, що я любив бачити в га ­ зеті своє ім ’я. Марнославство! А втім, гадаю , не тільки це. Я сподівав­ ся, що батько дасть мені кошти і я почну видавати в якомусь містеч- ку газету. Житиму в своєму будинку, матиму трохи землі й буду сам собі господар. Братиму участь у всіляких там компаніях на захист, по­ магатиму садовити за грати негідників, виганяти гендлярів із храму профспілок, разом з усіма кричатиму про незаконні операції і щоб ніяких більше В ’єтнамів та Уотергейтів, обиратиму до конгресу тільки порядних людей, стежитиму, щоб у бібліотеках був лад і щоб правиль­ но велася забудова міста — ну й інші такі дрібниці! Ідеалістичні мрії багатого американського хлопчика-романтика. Своїми скромними зусил ­ лями залишити в історії слід. А батько сказав мені: «Донкіхотствува­ тимеш на власні гроші». На цьому інтерв’ю було закінчено. «Як це молоде покоління любить поговорити... про себе! — подумав Стренд.— Але іноді їх навіть приємно послухати».