— Я був редактором газети в Брауні — містечку, де я навчався
в коледжі. Мені це подобалося. Може, тому, що я любив бачити в га ­
зеті своє ім ’я. Марнославство! А втім, гадаю , не тільки це. Я сподівав­
ся, що батько дасть мені кошти і я почну видавати в якомусь містеч-
ку газету. Житиму в своєму будинку, матиму трохи землі й буду сам
собі господар. Братиму участь у всіляких там компаніях на захист, по­
магатиму садовити за грати негідників, виганяти гендлярів із храму
профспілок, разом з усіма кричатиму про незаконні операції і щоб
ніяких більше В ’єтнамів та Уотергейтів, обиратиму до конгресу тільки
порядних людей, стежитиму, щоб у бібліотеках був лад і щоб правиль­
но велася забудова міста — ну й інші такі дрібниці! Ідеалістичні мрії
багатого американського хлопчика-романтика. Своїми скромними зусил ­
лями залишити в історії слід. А батько сказав мені: «Донкіхотствува­
тимеш на власні гроші». На цьому інтерв’ю було закінчено.
«Як це молоде покоління любить поговорити... про себе! — подумав
Стренд.— Але іноді їх навіть приємно послухати».