Больше историй
20 января 2012 г. 19:19
154
Просто Катя
Історія трапилася на Форумі Видавців у 2010-у. Відкараскавшись від роботи, я з подругою майнула на 4 дні до Львова: кав'ярні, солодощі, прогулянки, чарівне місто, здійснена мрія, злива, температура, вогники перед (і в) очах, і книжки, книжки, книжки. Якогось дня була зустріч із Янушом Вишневським, подруга палко хотіла втрапити, а що перед нею — презентація від «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ», ми й пішли. Нова книга — альманах снів. Цікава ідея, молоді автори. Я до сучасного загалом ставлюся з великою пересторогою, але більшість із того, що зачитували, мені сподобалася, ще й дуже. У перерві між презентацією і зустріччю я придбала-таки книгу і навіть підписала у Малковича за давнім знайомством (я мала багато нахабства прийти до нього на 4-у курсі і оголосити: «Я у вас буду на практиці!» і так намозолити йому очі, що він і досі впізнає мене на вулиці)). Подруга курить, виходжу до неї, з неба мжичить. Тулю книжку, аби не намокла. Поряд курить Андрій Любка. «А, це той, що вірші читав. Всього на рік за мене старший», — думаю. До нього підскакує дівча з книжкою. «Кому?» — байдуже, затискаючи цигарку зубами. «Як, ти не пам'ятаєш?! Я ж на всі виступи, на всі презентації, на всі вечори!.. — дівча ледь не захлинається. — Іра я, Іра!» (чесно, я геть забула, як її насправді звали)) «Угу». Спостерігаю це дійство і раптом помічаю, що він простягає до мене руку, вірніш, до книжки і запитує «А ти?». Автоматом простягаю книжку, відкриваю рота від здивування, нарешті усвідомлюю, що взагалі відбувається, відповідаю: «Та я просто Катя =)». Любка відкриває книжку на своєму розділі і підписує, вже посміхаючись і ледь не гигочучи) «Шкода, книжку попсували. Хоча вірші гарні й тужливо-проникливі», — думаю і теж посміхаюся. Подруга потім з мене довго сміялася))
З Любкою я ще не раз тоді бачилася на різних зустрічах-вечорах, і він завжди посміхався-вітався: «Просто Катя!» )
А кому цікаві вірші - почитайте)
Комментарии
ещё бы понять историю..я как лиса в тот кувшин и так и так...)))ну в общих чертах вроде бы поняла..
Ой, я так привыкла говорить и думать на украинском и что все друзья меня отлично понимают, что русскоязычные для меня как иностранцы вообще не воспринимаются))
Вот такая история) А в конце — ссылка на стихи.
Надеюсь, так понравится больше :)
да, я где-то так и поняла, мои украинские корни что-то остафили в генофонде видимо)))Спасибо!!!
Цікавенна історія! Відчуваю ,що попереду в мене відкриття української сучасної літератури відбудеться , бо досі вона якось мене не радувала , то напевно, я не те читала.
Цілком згідна — сторожко я ставлюся до сучукрліт) з цього теж далеко не все сподобалося, і я б не сказала, що опісля кинулася перечитувати все від авторів, але — цікаво. така собі парадигма для загального уявлення. + жанр специфічний. сучукрліт можна почати з Винничука) принаймні весело)
А у Любки вірші дійсно дуже мені до вподоби, ще тоді зачепило, потім не раз бачила / слухала, а сьогодні згадала, знайшла ЖЖ, прочитала, прониклася. Подумалося, ну чому той, з ким ходиш на чай, сидиш до ночі в скайпі, чекаєш-чекаєш-чекаєш — і не може отак любити? А тоді... чому не може? Любить так само, а то й краще, а слова... це комбінація літер чи звуків)
П’ятниця, вечір, Остапа понесло)))
Понесло його у правильному напрямку :)
Дуже влучно сказано про слова , бо любов то таки більше аніж слова , то вчинки .
Але в мене є здатність закохуватися якраз у цю "комбінацію літер і звуків", чому гадаєш я люблю читати? Бо автори ,вдало розподіливши літери і наголос здатні закохати мене в героя. Таке вже було не раз, я розумію ,що то смішно , і дивно , але коли людина вміє гарно говорити , а головне влучно , вона здатна підкорити моє сердце . :)
почитай Любку — закохаєшся, як я вчора ;)