По мотивам...

Сидел я, стало быть, на работе, читал вышеупомянутую книжечку и неспешно переводил первую историю. Заглядывает ко мне в аську Ляля из Ивано-Франковска, мол: привет, Будда, чем занимаешься?
- Книжку перевожу, - отвечаю, - голландскую, для детей.
- А покажи мне? - просит Ляля.
- Нет, тебе она скучная будет, истории маленькие, коротенькие, совсем простые.
- Ну-уу, Бу-ууудда...
И написалась мне не-сказочка по мотивам. На украинском, разумеется.
Ляля ведь из Ивано-Франковска.

Марічка та Йвасик грають у повітряного змія. Марічка прив"язує мотузочок до черевичка Йвасика та примовляє: неси тебе вітре до небісної хвіртки, неси-неси, вітре... Вітерець наслухАється, піднсить Йвасика спочатку ледь-ледь від землі, а потім все вище, вище, геть догори! Аж раптом (Марічка зойкає і випускає мотузочка) - Йвасика хитає убік, відносить до старезної липи, що споконвік чатує на малих дитинчат.
Що, не чули цієї історії? Ееей... ех-хей, таке знати треба. Тож є кріпця така: мовляв у світлім-світлім полі стоїть старезна липа. Стоїть, значить, нікого не чіпає, аж допоки її гомін дитячий не збудить... ось казали англійці: не буди лихо, допоки спить тихо... тож, як прийти дитинчам до липи, як загратися у повітряного змія (а се дуже просто: прив"язуєш аж ніяк не чарівного мотузочка до черевичка "змія" і примовляєш: лети, лети швидко, розправляй крильця, як кликну тебе - то униз, мов криця... неси тебе, вітре, до небісної хвіртки, неси-неси вітре, буди вітре лихо, буди вітре лихо, що спить в старій липі..), як випустити з рук мотузочка опісля - гоп - і нема змія.
Вітер відносить Йвасика до старезних, зсохлих та гострих віт. Марічка дивиться - й рада б погляд відвести, але ж ні: завмерла, немов зачарована, лише шепоче щось.
- Тягни, - кричить Йвасик. Та вже запізно.
Змій заплутується у вітах дерева.
- Йвасику-ууууу!
Дитячий лемет будить лихо, ге-ен будить лихо, що спить в старій липі...
Повітряний змій падає крицею долу.
Неси, неси, та до небісної хвіртки...