Маю декілька слів до Євген Положій. Книга "Іловайськ" .
Таки дочитала. Одразу скажу, що це було дуже тяжко. І, ніби-то, знала оцю всю диявольську статистику, проте історії... Саме історіі, вислухані Вашим чутким серцем та викладені на папір професійною, але такою живою мовою, обдають тебе крижаною тверезістю. Найголовніше після прочитання книги - це не забути її (як хочуть забути страшний сон) і не почати жити в ній ( а ще точніше померти книгою). Вважаю, що абсолютно третю ціль Ви, Євгене, хотіли показати нам. Я її спіймала. Ще на презентації у нашому місті. Ми повинні пам'ятати, шанувати і відстояти. Ми повинні допомогти усім тим українцям, воїнам, які пройшовши пекло залишилися знедоленими або кинутими. Ми мусимо підібрати необхідні слова та протягнути (щиро!) руку допомоги тим, хто загубив коханих (батька, сина, чоловіка,брата) на війні (хіба можна називати війну АТО,тим паче після Іловайську?!). Український народ, суспільство має стати тим живим плацдармом, який може не тільки героїчно проводжати на війну, проте й уміти мужньо зустріти живих-здорових, та деяких покалічених і хворих воїнів і допомогти їм заново зажити. І щиро сподіваюся, що зажити у справжній країні, незалежній, сильній, єдиній та соборній.
Дякую Вам, за уміння сказати те, про що звикли мовчати.