4.5

Я не люблю читати книги про війну. Але зовсім по-іншому сприймаєш ситуацію, коли це не якась далека в часі від тебе війна, яку ти навіть не бачив, а війна, яка йде зараз, зовсім близько, всього лише в сусідній державі.
2015 рік, Донбас, шкільний учитель Паша живе з батьком в місті, яке не називається, вчить дітей української мови і хоче забрати з інтернату свого племінника, сина сестри. Але в цей час на їх території змінюється влада, одні війська змінюють інші. Не хочеться писати зайвих слів, не хочеться говорити про політику, адже навіть в книзі не згадується, під якими прапорами приїжджають люди у військовій формі.
Роман дуже нагадує книгу Кормака Маккарті "Дорога": чоловік і хлопчик так само пробираються через знищені будинки, ховаючись від невідомих загарбників, поки весь світ навколо них руйнується, і немає ніякої надії на порятунок. Удвічі страшно від того, що у Маккарті це постапокаліпсіс, а у Жадана - життя.
Події в книзі тривають всього 3 дні (книга у мене як раз і прочиталася за 3 дні). Але Жадану цих днів достатньо, щоб показати, як живуть люди по обидві лінії фронту. І мені страшно, що от 21 століття, люди планують польоти з висадкою на Марсі, робототехніка сягає небачених висот, а десь зовсім поруч, у сусідній країні, існує "лінія фронту". Війна тут показана не бойовими діями, а наслідками для простих жителів, бекстейдж, так би мовити. Жадан кидає нас з виру подій в саму гущавину міркувань, яка емоціями захльостує тебе і ти вже не можеш ні про що думати, тому що це настільки сильно, що здається, ніби це відбувається з тобою. Вся книга - суцільна емоція, кольору, звуки, запахи, залізо, кров, гар. І як жити далі, коли твоя країна тобі більше не рідний будинок, а вже якийсь інтернат? І нехай для багатьох ця війна - всього лише тема для обговорення в черговий ідіотської програмі на російському телебаченні, всього лише якісь факти з новин, але для кого-то вона - життя. Це одна з тих книг, які читати боляче і неприємно, але потрібно.
Українські критики вже називають цю книгу - «головний роман про війну». А мені б хотілося, щоб в нашому житті ніколи не виникало потреби дати таке визначення книзі. (В мережі, до речі, можна знайти переклад на російську, якщо вам складно читати по-українськи.)
І якщо ви не готові осилити цілий роман про це, то почитайте хоча б збірку віршів Жадана Життя Марії ". Вистачить і одного цього вірша, знайдіть його і прочитайте повністю.

- Звідки ти, чорна валко, пташина зграє?
- Ми, капелане, мешканці міста, якого немає.
Прийшли сюди, принесли покору і втому.
Передай своїм, що стріляти більше немає по кому.
Наше місто було з каменю та заліза.
У кожного з нас тепер у руці дорожня валіза.
У кожній валізі попіл, зібраний під прицілом.
Тепер навіть у наших снах пахне горілим.

P. S. Українська мова мені не рідна, але для мене було важливо написати цей текст по-українськи, сподіваюся, що помилок не багато.