5 ФЕЙК на обороті книги

Людина – істота ледача. Їй завжди важко щось кардинально змінювати. Простіше змиритися й пливти далі за течією.

Ненароком мала необережність прочитати перших два речення в кінці книги ( на обгортці – зазвичай забороняю собі це робити). І от – пише ЗРАДА дружини.
Ось, думаю , буду знову читати про трикутник стосунків, «шмарклі» і т.д і т.п. …
Але…
ТАМ реальний Фейк. Книга цікава, написана доступно. Сюжет – сподобався. Початок зацікавив.
Як на мене - Книга цікава та доступна.
Після 100 сторінок вже здогадувалася, що буде по завершенню, але все одно було справді цікаво.

- А як же тут жити?
- Молодий чоловіче, повірте – жити можна всюди. Та й узагалі невідомо, хто більше нормальний: ми чи ті, що нас лікують.

П.С. Раджу читати всім, в кого є бажання і час! :)
П.П.С. І зрада дружини, там явно не в буквальному змісті.
П.П.П.С. І ще – хочеться додати: ВІРЮ!!!!! :)
Видавництву окрема подяка за приємну та зручну книгу.

Раніше я не вірив у любов, яка може накрити зненацька, наче стрімкою хвилею, закрутити у вихорі й змусити тріпотати серце. Всі ці історії існували для інфантильних жіночок «бальзаківського » віку і викликали лише саркастичну посмішку. Та якось за пляшкою пива товариш розповідав мені про свою теорію. За нею для кожного чоловіка є своя «Марія Петрівна», а для кожної жінки якийсь «Віктор Іванович». Вони можуть усе життя не знати про існування одне одного, жити в паралельних світах, мати свої родини і налагоджений побут. Але варто їм випадково зустрітися (наприклад, у купе потяга), як усе, що було до того, втрачає сенс. Ламаються ніби міцні зв’язки з ближніми, і чоловік губить голову, зустрівши свою «Марію Петрівну».