3.5

Неодноразово зустрічала в соцмережах згадки про творчість Бруно Ферреро, дещо навіть виписувала собі й нарешті вирішила прочитати цей збірник.
Книга католицького священника містить 365 історій та притч, зібраних з усіх куточків світу, тому на її сторінках можна зустріти те, що ми не раз читали в інтернеті, наприклад, розповідь про хлопчика, який після шторму збирав на березі морських зірок та відносив їх у море. Не зміг врятувати усіх, але для деяких змінив долю.

Притчі закінчуються короткою мораллю, підсумком або посиланням на вірш з Біблії. Для себе можна знайти багато корисних речей, наприклад, в історії про золоту рибку, яка бездумно плавала річкою, шукаючи щастя, доки не запливла до рота хижакові:

Хто не знає, чого хоче, зазвичай закінчить там, де не хотів.

Як не дивно, вистачає доволі життєвого гумору:

Один міністр сидів собі якось на бордюрі центрального міського фонтану, задумавшись про щось, та й упав у воду. Одразу ж збіглися люди, вони простягали йому руки і говорили:
- Дайте руку, пане!
Але міністр нікому руки не давав - немовби й не чув.
Аж ось крізь натовп протиснувся чоловік і сказав:
- Друзі, наш міністр з дитинства навчений казати до інших "Дай”, він не розуміє, що таке комусь щось "Давати".
Чоловік простягнув міністрові свою руку і промовив:
- Доброго дня, ваша честь, прошу взяти мою руку.
Міністр тут же схопився за неї і вибрався з фонтану.
****
Люди часто плутають слова: брати - давати, давати - брати. Бог знає лише одне - давати.

Але є моменти, які дуже суперечливі або незрозумілі. Наприклад, особисто мені складно погодитись з тим, що офіціянтка (саме такий правопис, ще одна особливість видання, яка трохи ускладнює сприйняття для незвичних читатачів), проігнорувавши вимогу матері принести 7-річному хлопчику пюре з морквою і котлетою, натомість демонстративно пішла по булку з ковбаскою, яку хотіла дитина. З одного боку, мораль у тому, що лише вона прислухалась до бажання хлопчика і це прекрасно.

А хлопчик поглянув на рідних, на кожного зокрема, відтак оголосив:
- Та пані вірить, що я існую насправді!
У наших оселях живуть люди, до яких ми ставимося, ніби до меблів. Чимало людей прагнуть існувати насправді.

З іншого боку, це чуже дитя, не забуваємо про вік. Раптом йому не можна глютен чи лікар заборонив ковбасу тощо? А якби він попросив чіпсів і "фанту", баришня теж побігла б виконувати замовлення?
Ідея хороша, але подання не дуже, якось притча не вписується в реалії сьогодення і викликає забагато питань.

Доволі очікувано, що в книзі багато релігійних відсилок, специфічних термінів (наприклад, катехитка - жінка, що навчає основ християнського віровчення), часом доводилось зазирати до словничка, оскільки з католицькими традиціями знайома не на високому рівні.

Висновок: книга корисна й повчальна, сподобається тим, хто любить такий жанр і особливо цикл "Теплих історій", але не варто читати її усю одразу. Недарма історій аж 365, не старайтесь вкластись у кілька днів, це не пригодницький роман і написано їх так, щоб можна було зупинитись і подумати.

Часом і справді достатньо одного-єдиного поцілунку. Одного «люблю тебе», хай навіть мовленого пошепки. Одною соромливого «дякую». Одного щирого відгуку. Адже так легко зробити когось щасливим.
Чому ж не робимо?