3 Отож, повторимося

Як же я заходився сміхом!!!
Та ні, оповідь цілком серьозна, навіть трагічна. Та й потрібна - бо куди ж без історії (до цього я "художньо" знайомився з Київською Руссю в основному у творах Володимира Малика . Забігаючи наперед, скажу, що вони видалися мені куди цікавішими. Напевне, власне через свою художність).
Отож, повторимося. Як же я заходився сміхом!!!
Три чверті оповіді позаду, а автор тільки те й робить, що по кільканадцять (ні-ні, я не перебільшую) разів повторює одні й ті ж історії про Ігоря, Ольгу, Святослава, Володимира, Рогнеду, Ігоря, Ольгу, ... (він це робитиме й надалі). І тут - бабах! Початок нового підрозділу починається словами

Отож, повторимося...

Такою і запам'ятається мені ця книга.