"У "Домі з вітражем" є багато історії, багато політики і багато любові" - сказала про свою книгу авторка. Але от я готова посперечатися. Багато історії, навіть занадто багато, побачила. Багато потітики - так, було. А от де ж любов ? Її я не побачила зовсім (ну, крім любові авторки до Львова)
.
Книга розповідає про 4х жінок однієї сім'ї. 4 покоління - прабабця, бабця, донька і внучка. Деякі з них відкрито ненавиділи одна одну (будучи дочкою і матір'ю, на хвилиночку), деякі просто жили своїм життям (хоч і коротким), а решта здавалося їх не стосується. Вони любили свою професію, свої політичні уподобання, деяких чоловіків, які проходили через їхнє життя, але ні одна з цих жінок ге любила своє дитя (може просто не вміла любити). Через це, я думаю, всі вони і залишилися нещасливими до кінця життя, адже як може почуватися щасливою та жінка, яка не реалізувалася саме як жінка-мати.
.
Щодо моїх нмоцій після прочитання, то їх просто немає. Було відчуття, що я повернулася в шкільні роки і читала підручник з історії. Все сухо, монотонно і без якогось сенсу. Ще й збивало те, що автор перестрибувала постійно через дисятиліття і місцями було не зрозуміло про яку саме епоху і героїню йдеться мова. .
Книга, на жаль,розчарувала, адже відгуки про неї були більш ніж схвальними.