3

Спойлеры
У центрі твору - образи Семена і Юрка. Бажання володіти землею і страх втратити хоч скибу її так захопили Семена, що діють у ньому самостійно, безконтрольно, на шкоду його інтересам. Охоплений пустою злобою, він отруює життя не тільки собі, а й близьким. Причиною була підозра, що Юрко "працю закрадає: ґрунт переорює". Доказ - "вперта грудка від Юркової межі", що опинилася "враз із скибою на Юрковім боці". Почуття приватної власності у Семена таке велике, що він за якусь скибу землі здатний на вбивство.
Під впливом соцмально-історичних умов селянство поступово пробуджується від політичної сплячки. Еволюцію психології селян Маркович втілює у образі Семена. Далекий не тільки від політики, а й ворожий до читальників, він в кінці політично прозріває. "Божа бджілка, Божа пташка, працює раз у раз: чи неділя, чи свято, а все весела. А пан Біг дав чоловікові відпочинок, але зато й грижу, й ненависть".
У цих роздумах відчувається не тільки психологічних злам Семена, а й осуд своєї попередньої поведінки і життя. Порівнюючи поведінку Божої худібки, бджілки, пташки з людською, він робить цікаві спостереження, замислюється над глобальними проблемами: чого люди ворогують між собою, ненавидять один одного, намагаються "аби кого вкусити". Зрозуміло, це були підсвідомо-риторичні питання, відповіді на які Семен не міг знайти самостійно, бо належав до людей, що "не виділи більше світа, як своє рідне село", мали "наївні дитячі погляди на все окружаюче", ненавиділи нову породу людей". Виступ промовця на народному вічу про темний народ, що сам собі кривду робить, вразив Семена, адже хиби, на які вказував оратор, були притаманні і йому. Нарешті він дістав відповіді на питання, що мучили його день і ніч. Семен так разюче змінюється, що мириться зі своїм "ворогом" та каже: "Ми не маємо казати один одному: ось поси моє, але маєм усі взяться за руки та й казати: ось поси наше!" Це й є висновок новели.