3

Спойлеры
В скрутному становищі перебуває родина гуцула-коновкаря після загибелі конячини, що була єдиним заробітком. Страшно повертатися додому, де чекають голодні діти, прогодувати яких він тепер не зможе. Схилившись над шкапиною коновкар плаче, голосить, як за втраченою дорогою людиною, аж люди дивуються його поведінці. Адже Чічка була вже стара, відпрацьована, худа, навіть м'яса за шкірою не було - самі кістки. Логічно, що проживши нелегке життя, вона помирає. Проте ця логічна смерть ніяк неочікувана для гуцула, адже тепер наступає безвихідь. Він не знає як повернутися додому. Ледве оттягли чоловіка від того трупа. Ситуація настільки складна, що нещасний голова сім'ї просить вбити його тут же ж з конем, аніж він вернеться додому й буде дивитися в очі сім'ї і голодним дітям... Навіть природа, що супроводжує чоловіка по дорозі додому здається похмурою, гнітючою, ніби розуміє його стан: місяць став мертвотно-блідий, дорога темна-темнісінька, навіть каміння, що лежить на дорозі, моторошне... Дорогою додому чоловік декілька раз обертається до Чічки - звичка, що виробилася за ці всі роки теж коле чоловікові серце - та ні, він іде сам-самісінький, один... Все його життя і все життя його родини залежало від Чічки... Та тепер її нема...
Новела відзначається поєднанням різних розповідних засобів - це пряме слово від автора, яким починається новела; голосіння гуцула; внутрішня мова коновкаря; ліричні відступи. Всі вони переплітаються, плавно і природньо переходять один в одного, створюючи картину вселюдської біди і горя.