5

Спойлеры
"Лісова пісня" є своєрідною тугою поетеси за Поліссям. В той час коли Українка писала твір, вона вже була змушена жити лише в південних краях. Сумуючи за Батьківщиною, за рідною стороною, вона - тяжко хвора - писала ту пісню.
Добро і зло, вірність і зрада, поетичне покликання і сіра буденщина зіткнулись у цій драмі-казці, яка розказує про красу людських почуттів і згубність духовного гноблення, про необхідність збереження гармонії між людиною і природою. Філософська заглибленість у людські почуття наскрізно проймає "Лісову пісню".
Ще напочатку поеми природа захоплює своєю красою, а ліс - своїм бурхливим життям. Там все в гармонії, живуть різні істоти: шкодливі дітки-Потерчата, застережливий мудрий Лісовик, хитрі Русалки, та страхітливі образи Мари, Той, що греблі рве та Той, що сидить в скалі...
Дитина лісу - чарівна мавка - і сільський хлопець закохуються. Перша дія зображує цвітіння їхнього кохання, його силу і пристрасть... Природна натура мавки і сильна людська натура Лукаша гармонійно зійшлися. Навіть природа показує, що все дуже добре: весняне буяння природи так і заявляє про себе звідусюди. Проте, не дивлячись на таку ідилію, батько Мавки застережує дочку, щоби була обережною, бо люди - зовсім інші, не такі, як лісові істоти...
Вже в другій дії зімліло озеро, "очерет сухо шелестить скупим листом". Природа в'яне. Почорнів жар маку. З останніми квітами та зжатим житом полягло й кохання Лукаша до Мавки. Виявляється різність характерів. Дуже різне життя у колись коханих людей: чарівна мавка, що ніколи не бачила складної праці й не може до неїї пристосуватися, бо все життя жила в лісі, все життя її колихала природа, бавила своїми обіймами та сільський хлопець, який тільки працею й заробляє собі на життя... Саме про це й говорив мудрий Лісовик, остерігаючи дочку.
Дуже важливу роль у відношеннях Мавки та Лукаша відіграла Лукашева мати: вона явно не любила Лісову красуню (хоч та своїми неземними здібностями допомагала матері як могла: то дрова зносить, то ще щось таке непідвласне людині) і явно принижувала її перед Лукашем і перед самою собою навіть. Мавка боролася-боролася з нею, проте останньою краплею стала поява сільської вдови Килини, що її привела додому Лукашева мати, протиставляючи жінку Мавці. Килина швидесенько замінює на полі змучену Мавку (що просто не вміє робити таку роботу) і замість неї жне жито, далі Мавка стає свідком того, що Лукаш знаходить з Килиною спільну мову. Того ж вечора Лукаш вернувся додому зі словами, що одружиться з Килиною...
Природа весь час супроводжує поему і чутливо реагує на стадії відношень Лукаша та Мавки, окрашує їх своєю барвою... Тихо плаче лісовичка, плаче і природа: "почнає накрапати дрібний дощик, густою сіткою заволікає галяву, хату й гай" Ця дія побудована на внутрішньому ваганню роздвоєної душі юнака - між поезією і прозою буття, мрією і буденщиною...
Третя дія починається пізньою осінню - це найглибша боротьба пристрастей. Вогонь кохання Мавки допомагає їй вирватись із мертвого царства Того, що в скалі сидить (якому вона з відчаю здається) і врятувати коханого, що перетворився на Вовкулаку, завдяки помсті батька Мавки. Таким чином в третій дії людина перетворюється на звіра, потім знову стає людиною завдяки незгасаючому коханню Мавки, що тепер проводить своє пусте життя біля хати Лукаша, чекаючи його повернення.
Під час однієї зі своїх безкінечних варт, Мавка стає свідком суперечки матері та дружини Лукаша - типи, породжені ідіотизмом сільського життя. Дріб'язковими сварками вони згризають одна одну...
Алегоричного звучання набуває і образ Лукаша: великі скарби таїть душа народна, та перетворити їх в реальність нелегко. Проза життя глушить мрію, приватновласницькі інстинкти засмоктують, власна безвольність змушує покоритися волі матері - пізно розуміє Лукаш свою помилку... Проте мрію вбити не можна. Про це голосно співає сопілка в фіналі...
І хоч трагічно закінчується кохання Лукаша і Мавки, лісовичка залишається жити вічно. Адже "має в серці те, що не вмирає", в її останньому монолозі підкреслюється вічність і всепереможність життя. Життя не можна вбити, як не можна вбити вічно живе прагнення людини до волі, до щастя, до творчої краси.
Мавка - образ вічного омріяного, казкового світу, вона народжена для нового життя, в якому людина зможе вільно розвинути всі свої таланти, де зникнуть нерівноправність, заздрощі, байдужість, підлота, де людина матиме всі можливості для свого фізичного й духовного розвитку, житиме для людей і в цьому бачитиме найвище щастя, де духовне багатство людини зросте настільки, що вона засмучуватиметься лише неможливістю всю себе віддати людям. То буде світ краси - світ людських відносин, краси кохання, краси природи, гармонії людини і природи, де мистецтво стане неодмінною потребою кожного. Мрією про це життя і є образ Мавки. Зіткнення Мавки з колишнім світом людей було трагічне, і трагедія Мавки не в тому, що вона ступила на людські стежки, а в людській неволі, в соціальній несправедливості умов життя.