4 У мороці пристрасті

«...Часто буває, що з якогось дріб'язкового епізоду починається важлива смуга в житті людини.»

Френсіс Скотт Фіцджеральд, "Ніч ніжна".

Справді, іноді так стається, що якась одна людина, з'явившись в нашому житті в певний час і з певною місією (а як же без цього?), змінює той тривіальний спосіб нашого життя, яким ми взагалі-то цілком задоволені, без всяких компромісів позбавляючи нас нешвидкого плину днів, як то було раніше, тверезого мислення і повного контролю над своїми вчинками. Ніхто в цьому не винен, просто так трапляється, без нашої волі і злого умислу, проте через сильне почуття, яке, подібно блискавці, вражає наосліп, за секунду, за мить.
Здавалося б, що могло бути між ними спільного? Відомий режисер, який багато чого вже бачив і з чим стикався на тернистому шляху до слави і почестей, та студентка літературного університету, що лише робить перші кроки в досягненні своїх цілей. Мабуть, спільним було бажання творити і непідробні здібності, талант, а от все решта... А проте ця історія кохання саме про них, сумна, трагічна та безжалісна до своїх героїв, але все-таки варта уваги.
Події відбуваються в Радянському Союзі 70-х років, де творчість, мистецтво лише тоді чогось варті, коли відповідають усім приписам радянської ідеології, коли ухвалені "наверху" і не становлять ніякої загрози для пересічного жителя. З цим варто змиритись одразу і тихенько виконувати всі вказівки, якими б безглуздими ті не були. От саме цю атмосферу постійного тиску на особистість і змогла передати автор роману напрочуд добре, висвітлюючи її в одному із аспектів, де людина може себе проявити як талановитий митець, - кінематографі.
Дмитро - чоловік з нелегким минулим, дитинство та юність в якого нещадно відібрала війна, а до цього - більшовицька влада, для якої було неважливо, де правда, а де брехня, - тому і обох батьків він більше не бачив з тих пір, як їх "забрали". В кращий світ, потрібно думати. Єдиним, хто в нього залишився, був вірний собака Тім, що служив і за товариша, і за охоронця, і навіть за годувальника для свого хазяїна. Дмитро виріс, успішно реалізував свою давню мрію: власноруч знімати кіно, а проте далекого, ще дитячого страху таки не зміг позбутися, можливо, через те і вислуховує кожного разу зауваження комісії, і, зціпивши зуби, робить відповідні правки до своїх фільмів. Його син, чийого розуму торкнулись капіталістичні, європейські цінності, зневажає батька за непомірну запопадливість, і в той же час заздрить йому, адже той так багато здобув, нехай і ціною кількох вирізаних "непридатних" кадрів.
І от між ними, ніби чорна кішка, пробігає дивовижна дівчина-ельф, і вже колишніх стосунків ніяк не вернеш, а нові доводиться будувати на злобі, брехні та суперечках.
Не беруся заперечувати, що це типовий жіночий роман, і натрапила я на нього цілком випадково, але ніскілечки не жалію, що взялась його читати. І хоча цей любовний трикутник: батько - син - дружина сина, м'яко кажучи, незвичний і, можливо, зв'язок між цими трьома виходить далеко за рамки моралі, а в кожній їхній дії проглядається якась гарячковість, мені сподобалось. Звичайно, цей твір не назвеш шедевром в жодному разі, але я й не сподівалась на щось феєричне, тому й закривала очі на всі недоліки, без яких, на жаль, не обійшлося, і тут я, здебільшого, маю на увазі нелогічність у вчинках героїв, те, як вони приймають важливі рішення, керуючись моментним імпульсом, спалахом гніву чи бажанням помститися, якщо тим самим шкодять тільки самим собі. Хочеться спитати, чи є у цьому хоч якийсь сенс? Але, з іншого боку, людина, яка кохає, і кохає до безтями, хіба її назвеш розсудливою?