4

Останні років 10 Модіано є моїм найулюбленішим письменником. Колись це місце посідали Толкін (дитинство), Селінджер (старші класи) і Борхес (університет), але в дорослому віці усіх посунув саме цей французький письменник.

Цей невеличкий роман дещо відрізняється від інших його романів за стилем. У більшості романів Модіано присутня суб'єктивна і лірична оповідь героя, тісно пов'язана з минулим і пам'яттю. Тут особливість полягає у тому, що герой вже зовсім літня людина, і його оповідь через це збивчаста і почасти плутана. Спершу досить важко продиратися через такий стиль, але згодом починає вимальовуватися конфлікт і цікава сумна історія, цілком у дусі Модіано.

Книжці чогось не вистачає, можливо я просто хотів би більш звичного і ясного стилю і кращої продуманості композиції. Хоча вона не те що не продумана, адже своїм цілям вона цілком служить, радше вона і стиль дещо надміру ускладені. Я би не назвав цю книгу кращою у Модіано, хоча це був останній його роман перед врученням Нобелівської премії, тож вочевидь нобелівський комітет гадає інакше.

Роман дуже цікавий ще й як приклад того, як у суто психологічній прозі розгортається детективний сюжет. Детективна історія насправді вміщується у три-чотири речення, вона банальна і проста, але Модіано робить із цього заплутаний і таємничий психологічний шедевр. У цьому напевне і полягає його майстерність.

Книгу (як і всі романи Модіано) варто читати з відкритим Google Street View Парижа. Усі вулиці і номера будинків реальні, кав'ярні також, описи відповідають тому, що реально знаходиться у місті.