2

Обкладинка. Як не крути, а оцінюємо ми вперше побачене за зовнішністю, а вже потім за внутрішнім наповненням. Данна книга дійсно приваблює своїм вбранням: гарно атмосферно оформлена обкладинка та форзаци, і ще додатково оригінальне оформлення кожної сторінки. Зручний переплет, гарний папір — книгу неймовіро приємно тримати в руках.

Персонажі: не переконливі. Абсолютно. Вони схематичні, наче перед нами оболонка, а всередині пусто. Немає якихось характерів, які допомогли б скласти цілісну картину про того чи іншого героя. Та і їхні відносини якісь настільки поверхнісні, що за ними ніби не стоїть якогось змісту...

Діалоги. Жахливі. Здається, що вони абсолютно ні про що. Питання звучить одне, а відповідь зовсім інша. Або починається з одного, а закінчується іншим, чи взагалі обривається. Таке відчуття, що автор не може висловити свою думку до кінця, а відтак і герої цбого зроюити не можцть. Але постає вже читацьке питання: а нащо тоді взагалі було починати ту чи іншу розмову?

Логічність. До головного героя потрапляє старовинна книга, повна загадок, що мають відношення до його власної сім'ї. По мірі того, як він знайомиться з цією книгою, спливають деякі досить моторошні факти — всі жінки в сім'ї гинуть однаково в один і той же день. Що стоїть за цим? Хіба не має це цікавити Саймона? Воно ніби і цікавить, але не так, щоб дуже... При тому, що він стає безробітнім і, крім розсилання своїх резюме, нічим не зайнятий, він не сконцентрований на розслідування того, що його "цікавить". 

Дратує його поведінка щодо сусіда та його дочки. Чувак, тобі 29 років! Ти серйозно боїшся, що старий друг твоїх батьків, що для тебе наче батько, розізлиться через те, що ти зустрічаєшся з його дочкою і не позичить грошей для ремонту будинку?! Чесно, підлітковий синдром якийсь.

Йдемо далі. Саймон працював у бібліотеці у відділі інформації, займався оновленням електронного каталогу. Тобто був асом у пошуку інформації. Гугл — рідний брат і все таке. Тоді поясніть, якого чорта він постійно ПРОСИТЬ КОГОСЬ (Алісу, містера Черчваррі) знайти для нього інформацію про тих чи інших людей?! Ви логіку бачите? Особисто я, ні. 

А поведінка щодо того ж сусіда. Знає його все життя, але тільки-но бачить в його майстерні фото зі своєї книги, відразу починає рити на нього інформацію, щоб з'ясувати, хто ж він. І це при тому, що були дані переконливі пояснення.

Стиль написання. Знову ж таки речення занадто прості, без складних синтаксичних конструкцій. Художні засоби майже відсутні. Якщо порівняння ви такі-сякі ще знайдете, то метафори чи епітети прийдеться пошукати... А загалом складається враження якогось фанфіку, писаного підлітком на початку його кар'єри фікрайтера (приблизно, як у моїх перших історіях). Але ж головним героям під 30 років! І історія від першої особи! А через такий стиль знову ж таки відсутня достовірність персонажа, бо він не мислить і не висловлює свої думки, як 29-річний чоловік, він скидається на 15-17-річного підлітка. 
+ оті словечка типу "блин" ще можна прийняти, але слова, що з'являються просто нізвідки у лайтовому тексті типу "хрень", "трахаешь" і т.п. Автор, серйозно? На яку аудиторію розрахована книга і де достовірність? Та й взагалі позіціонування "трахаю твою дочь" аж ніяк не свідчить про ту закоханність Саймона, яку намагається показати письменниця.

Я розумію, що, можливо, не філолагам все не здається таким страшним, але справа у тому, що саме через тип речень, через лексику формуються і передаються читачеві характери і описується реальність. Ми маємо вірити у те, що описано. А тут якась шаблонність і сирість, нічим не підкріплена. 

Герої ніякі. Задумка цікава — розвитку майже ніякого. Дії надумані і несправжні, як і почуття. Складається відчуття, що перед нами не написанний роман, а лише його начерки. Тому я абсолютно не розумію,чому і за що цей роман став бестселлером!

Єдине, що більш-менш цікаве — так це розповіді-ретроспекції (флешбеки) про цирк з тієї самої загадкової книги-журналу від третьої особи. Там все не так погано з персонажами і діями, можливо, через інтригу, яка скріплює все докупи. 
Та ще, можливо, завершеність думки, кінцівка. В принципі, пояснено все те, чи більшість того, щодо чого виникали питання. 

Загалом моя думка така: «Книга домыслов» не заслуговує на щабель в списку бестселлерів, а авторові ще б повчитися правильно висловлювати свою думку.