5 Страшний документ війни

Я читала і уявляла, як писала ці сторінки маленька дівчинка, сидячи в коридорі, в купі пилу та кіптяви, холодними руками тримаючи ручку. А за вікном руйнували місто її дитинства, вбивали її юність та безтурботність. Неможливо читати на одному подиху. Книгу читати важко, довго та страшно. Прочитала кілька місяців із життя цієї дівчини - а тоді сиділа і "переварювала" прочитане...

Неймовірно, що така книга вийшла українською мовою. Я навіть уявити не могла, що в нас таке перекладають. Дякую, КСД!
Все своє життя я знала і постійно чула інформацію про те, що в Чечні війна. Моє дитинство, дякувати долі, було мирним та щасливим. Але навіть зараз, згадуючи те інформаційне поле, в якому доводилось жити, я пригадую, що війна в Чечні була постійно на слуху. Я ніколи не заглиблювалась в це: не читала інформацію про нею, не намагалась зрозуміти суть цього конфлікту, знала, що день не поділили чи то територію, чи то нафту і війна тривала дуже довго, і загинуло багато людей. Але, прочитавши цю книгу, неможливо залишитись в стороні!

Книга написана у вигляді щоденників. Починає їх вести авторка у 9 років. Спершу це невинні записи про проведений день, про зустрічі з рідними, близькими, а потім починається війна. І дитина починає писати про життя під бомбами, про знищення житла, про божевілля матері, котра не могла витримати такого життя, про вимушеність працювати з 9 років, щоб мати змогу купити бодай шматочок хліба. Не дивно, що я читала цю книгу дуже довго.. Вона дуже важка. З кожною сторінкою дівчинка дорослішає. І я читала і постійно дивувалась: звідки в маленької дитини може бути стільки сили? Волочити на ринок товар щоранку, ходити до школи, терпіти знущання однокласників та колишніх друзів через російське прізвище, гріти руки в теплій воді, коли в квартирі немає ні опалення, ні газу, ні підлоги, НІЧОГО!

Під кінець книги маленька бойова та стійка дівчинка перетворюється в сильну, цілеспрямовану жінку, котра має свої стійкі принципи, котра йде одна проти всього світу, засуджує війну, мріє про вищу освіту та більш за все - про мир. Дивуюся, як вдалось вижити в тому жахові? Напевне, читати про війну у такій формі - найкладіше, бо доводиться дивитися на світ очима певної людини. Моторошної правдивості написаному надають скани сторінок щоденника: спершу написані рядочки дитячим кривеньким почерком, потім - дорослим.

Я читала ці числа, якими датовано всі події у щоденнику і згадувала себе. Між 1994 та 2004 простяглось моє дитинство, 4 щаливих шкільних роки, безтурботні ігри у дворі з друзями, дача, родина. І нехай ми не мали й половини того, про що мріють сучасні родини, ми були щасливі. Кожен, хто хоча б мить сумнівається в своєму щасті, кого дратують якісь дрібниці життя - конфлікти на роботі, відсутність телефону/телевізору, іншої сучасної техніки, одягу, чи прикрас - мусить прочитати цю книгу, озирнутись на своє життя і сказати собі: головне, щоб був мир. Бо коли настає війна - все стає неважливим. Прикро, що навіть в 2017 році люди, котрим випала така честь керувати країнами та націями, ще цього не зрозуміли. Не на їхню ж оселю падають бомби і не їм доводиться пити каламутну воду з річки.