2

"День усіх білок" став для мене справжнім розчаруванням. Здавалося б, дитяча історія про звіряток, з чарівними ілюстраціями Наталки Гайди, товстенька і кумедна, хіба можна тут чогось остерігатися? Виявилося, ще й як.

Написала "День усіх білок" Ірена Карпа, до її творчості я зовсім не палаю прихильністю, проте мала надію, що в дитячій книзі все буде інакше. Не склалося. Герої книги — що білки, що собаки, що інші звірята — зовсім не схожі на тварин чомусь, а цілком собі люди, тільки пухнасті. Старша донька-білка Біггі, вона ж Біг сістер, сидить на дієті, є ще Мачо-Білк, з золотим зубом і кашкетом, у нього білочки-прихильниці, що мріють про подарунки "брендові, з перших ліній"... Мама білячого сімейства вічно про все забуває, а готує так, що діти викидають її страви через вікно, зате тато їх підгодовує тишком. Якась не дуже здорова сімейна атмосфера. По лісу ходить пара гопників в спортивних костюмах і говорить так: "Смарі, бєлка! - Харашо, шо нє у тєбя бєлка." Взагалі суржиком (або отакою перекрученою російською) говорить багато героїв книжки. Напевно, авторка хотіла наблизити книгу до життя, але літературна мова для того і є, щоб люди знали, як правильно треба говорити, а якщо в книжках буде суржик, звідки ж вони дізнаються? Тут ще є песик, якого звати Сракс. Багато жартів, які будуть зовсім не зрозумілі дітям, як от чому Кучерявчик схожий на ар-ен-бі співачку, про ті ж дієти і бренди, та й навіть я не вловила, де треба сміятися. Потужне втовкмачування моралі про збереження природи, про ницість чиновників (вони так і названі, товсті, всі в золоті, жінки з купою косметики, але як це пояснити дитині?) — не плавно, через сюжетну лінію, а прямим текстом. Сам сюжет дуже розгалуджений: спочатку про День усіх білок, який от-от настане, але про нього успішно забули до кінця книги, потім про пошуки летяги, а наприкінці все закрутилося в замах на життя лісника. І загалом книзі не вистачає літредактора: "шо", "надіти", продубльовані слова, білки спочатку чорні, потім у них руді китички, потім вони знову чорні...

Карпа присвятила цю книгу також Всеволоду Нестайку, за те, що навчив її писати книжки. Мені здається, що пан Всеволод настільки вище цього дивного гопницького гумору, як до Місяця й назад.