4

С творчістю Юрія Винничука я була знайома давно, проте читала не стільки романи, а книги, як Юрій Винничук - Легенди Львова , Юрій Винничук - Таємниці львівської кави . Про Мальву Ланду чула багато і в основному це були схвальні відгуки. Брала книгу з насторогою через досить пікантні подробиці, але якщо відкинути ці моменти, то історія доволі кумедна і схожа на Пригоди Цибуліно, чи казки схожі на цю. Читалось досить легко, незнайомих слів було не багато, хоча і вжиті були діалектизми, багато дотепів піднімали настрій. Хоча спершу біло не до сміху, здалось, що я попала кудись не туди, адже початок пригод на сміттярці були доволі специфічними. Таке враження було, що писав божевільний, та і ми не кращі, якщо добровільно читали таке. Проте чим дальше в сміттярку заходив Бумблякевич, тим ставало все зозуміліше, а сміттярка була лише фоном, який не так вже і відволікав. Звичайно хотілося, щоб більше було про рідний Львів, проте тут він відкрився в іншого, дуже неочікуванного боку. Це така собі казка для дорослих з мандрами, пошуками загубленного, про дружбу та справжнє кохання в кінці. Тепер із задоволенням почитаю інші романи автора.