5

Останнім часом мій читацький щоденник поповнювався здебільшого такими депресивними книжками, що захотілося чогось перевіреного і гарантовано позитивного. І на думку прийшов Довженко з його "Зачарованою Десною". Ще в шкільні роки ця книжка була особливою саме тому, що ми жили неподалік Десни (не так, як автор, але все ж купатися влітку їздили саме туди). А цього літа на березі Десни я провела не одну красиву фотозйомку і встигла закохатися в неї ще й з точки зору художника (якщо так можна про себе).

Вибір був вдалим. Саме тим, що потрібно, коли накочується депресняк, а від негативу не рятує навіть обробка ну дуже красивих фото:))) Я ніби опинилася у власному дитинстві. Усі ці запахи косовиці, сільські балачки, собачий гавкіт, гелготання гусей просто накотилися на мене, як води річки Десни (до речі, течія там ого-го!).

У Довженка дуже красива мова. Він ніби не текст пише, а плете мереживо, яким хочеться спочатку просто милуватися, а потім торкнутися чи навіть загорнутися в нього.

Проте для мене головне - спогади, які він пробуджує. І я ніби знову іду "перегортати" сіно, щоб добре просохло. А запах скошеної трави досі мій улюблений. І як класно згадати його посеред зими!

А це Десна: