3

Шістнадцять років - складний період. В шістнадцять років життя тільки починає грати всіма барвами, це така тонка межа між тим, коли тобі дозволено все, і коли тобі не дозволяють нічого. Ти вже ніби й дорослий, але ніби ще дитина. Багато нових дверей відкривається перед тобою в цьому прекрасному віці, однак все це не має сенсу, коли в тебе геть немає друзів, а в класі на тебе ніхто не звертає увагу. А коли трапляється диво – інакше не назвеш – і з тобою заговорює та починає дружити найкрутіша дівчина школи, здається, що все налагодиться, що все нарешті зміниться. Але ця «подружка» замість того, щоб привідкрити завісу нормального життя, починає перетворювати його в справжнісіньке пекло. Як наслідок, Бланш в думках починає називати «подругу» не справжнім іменем – Христа, а Антихриста.

Часом я читала і відверто дивувалась, образам головних героїв. Занадто закомплексована в собі Бланш, дивна поведінка батьків – обожнювання і сліпа віра в нісенітниці Христи та глузування над власною дочкою, сама Христа, яка, важко не здогадатись, що не така вже й свята. Однак за ці постійні приниження, самоствердження за рахунок когось та «святість» при батьках Бланш, а потім їх критика за таке люб’язне ставлення до неї, її хотілось придушити власноруч. Тому для мене справжня загадка – як сама Бланш це все терпіла впродовж такого тривалого часу.

Хотілось, щоб справедливість нарешті перемогла у всій своїй красі, а вийшло якось геть ніяк. Загалом, дивна книга та ще більш дивне закінчення.

На русском языке

Шестнадцать лет - сложный период. В шестнадцать лет жизнь только начинает играть всеми красками, это такая тонкая грань между тем, когда тебе позволено все, и когда тебе не позволяют ничего. Ты уже будто и взрослый, но вроде бы еще ребенок. Много новых дверей открывается перед тобой в этом прекрасном возрасте, но все это не имеет смысла, когда у тебя совсем нет друзей, а в классе на тебя никто не обращает внимание. А когда случается чудо - иначе не назовешь - и с тобой заговаривает и начинает дружить самая крутая девченка школы, кажется, что все наладится и что все наконец изменится. Но эта «подружка» вместо того, чтобы приоткрыть занавесь нормальной жизни, начинает превращать ее в настоящий ад. Как следствие, Бланш про себя называет «подругу» не настоящим именем - Христа, а Антихриста.

Иногда я читала и откровенно удивлялась образам главных героев. Слишком закомплексованная в себе Бланш, странное поведение родителей - обожествление и слепая вера в нелепицы Христи и насмешки над собственной дочерью, сама Христа, которая, трудно не догадаться, что не так уж и свята. Однако за эти постоянные унижения, самоутверждение за счет кого-то и «святость» при родителях Бланш, а затем их критика за такое любезное отношение к ней, ее хотелось придушить собственноручно. Поэтому для меня настоящая загадка - как сама Бланш это все терпела столь долгое время.

Хотелось, чтобы справедливость наконец-то восторжествовала во всей своей красе, а получилось как-то совсем никак. В общем, странная книга и еще более странное окончание.