4

До цього, наскільки пам'ятаю, не читав нічого Варгаса Льоси, хоча розумію, що він знаходиться десь у кагорті латиноамериканських магічних реалістів. Тому книжка, я би сказав, виглядає для цього напрямку незвично. Скоріше, її міг би написати Ромен Гарі. Власне, від магічного реалізму я давно вже втомився, тому і взявся за «Тьотушку Хулію», знаючи, що це твір іншого гатунку.
Задумка, в принципі, цікава. Це як взяти «Вулик» Хосе Села з мільйоном переплетених сюжетів, поступово все це змішати і переплутати так, щоб уже зовсім незрозуміло було, хто кому дон педро. Саме так розгортається одна з двох фабульних ліній, що складається з радіопостановок, які виробляє десятками на день один з головних героїв, плодовитий автор Педро Комачо.
Друга лінія – більш життєва, побутова, хоча й, очевидно, для автора більш важлива.
Все добре ніби: Педро Комачо поступово злітає з катушек, починає перемішувати героїв і події своїх постановок, у другій лінії ми за цим спостерігаємо, але, на відміну від слухачів радіоп'єс, не надто переймаємося, разом з героєм, 18-річним колегою Комачо, бо життя молоде, події в ньому бурхливі – романи, прагнення, мрії. Але врешті-решт закінчується це якось зовсім уже побутово, без гідного ефектного акорду як для такої зав'язки. Залишається легке невдоволення – і це все? Ніби сюжет обіцяв під завісу тотальне божевілля з карнавалом і канканом.
Загалом, враження від книжки, скоріше, позитивні, але шедевром я би її не назвав.