5

Є художні твори, в яких тільки вигадка, є документальні книги, де зібрано матеріали, які в основному базуються на достовірних фактах (або таких що видаються за достовірні). Є книги про те, що було колись, є про сьогодення, але яке далеке від тебе. Ця ж книжка з одного боку художній твір, але в якому дуже багато того, що було дійсно. Так, десь частково щось переставлено, перебільшено, узагальнено, але це художній твір. Якби не було вставок з цивільного життя героїв, з того що було до Аеропорту, а був тільки Аеропорт, то так би не заціпило, й занадто важко було б сприймати воєнні картинки, які зміняють одна одну.
Емоції зашкаляють, тому що ця війна не скінчилась до цього часу, тому що до цього часу гинуть хлопці – молодь, цвіт нації, як завше…
Мені цікаво, що відбувається в головах тих хто розпочинає війни, що такого було в їх дитинстві, житті, що їх змушує натравлювати людей на людей, підривати, вбивати мирне населення. Невже для них люди ніщо. Чому коли приймають на роботу на деякі посади, то потребують проходження медкомісії, включаючи нарколога та психіатра, а на посаду Президента цього не треба. Давно задаюсь цим питанням.
Але повернемося до Кіборгів. Хлопці, чоловіки, ті хто захищав Аеропорт 242 дні, - зламані долі, добре якщо залилися живі, хоч і скалічені.

- Зачем мы вообще защищали этот Аэроопрт? … Кому это было надо? Смысл, б..дь?
- Вам это нужно было, … потому и защищали. Должны же были украинцы хоть что-нибудь защитить, вот вы и защищали. Жаль только ребят.

Неймовірно жаль, всіх ті хто загинув захищаючи клятий Аеропорт й не тільки. Ті хто загинули, бо наша армія була в жопі, дувані генерали з грудьми обвішаними медалями, й які не разу не приймали участі в бойових діях. Купи-продай, 23 роки розкрадання й знищення 2-ї по численності армії Європи, після розвалу СРСР. Кравчук був дуже хитрою людиною й багато чого він зробив того часу правильно, але зробив одну помилку, яка тепер нам дорого коштує – залишив нас без ядерної зброї. А мав би здогадатися, що з таким сусідом, треба думати набагато років вперед. Ще на початку 90-х, моя покійна мама казала, що Росія так просто не відпустить Крим, й нажаль вона виявилась права. Але цього виявилось мало, треба поставити всіх інших на коліна теж, добитися чогось, тільки чого. Насильно мил не будеш, а буде тільки кров, прокльони, й рефрижератори 200-х…

Не знаю, чи потрібно включати цю книжку до шкільної програми, бо в книзі є й мати (а як же без них на війні), є криваві сцени. А але те, що кожен свідомий українець повинен її прочитати, це беззаперечно. Можливо для тих, хто до цього часу ховається за шорами, навіть дещо стане одкровенням. А хтось просто вкотре переживе Майдан, Крим й Аеропорт.
Я вірю в те, що все буде добре, що війна закінчиться, як і період МВЧ, що Панас, Свєтік, Дракон, Професор, Сергіїч, Людоїд, Чікатило, Паровоз, Тритон, Скерцо, Остап загинули не даремно, захищаючи нашу країну, нашу НЕЗАЛЕЖНІСТЬ.