4.5

Ви знаєте, я зрозуміла, чому так погано живеться нам на цій прекрасній землі. Ми самі винні, бо ця земля проклята. Проклята всіма тими, кого було забрано до полону, заслано до Сибіру, тими хто залишився і проклинав тих хто пішов. Не хочеш йти до колгоспу, то ти куркуль, та зрадник, вирок: осудити та заслати. А знаєте чому вони не хотіли туди йти, бо вони звикли працювати, кров'ю та потом вони випестували своє господарство, а тепер просто візьми та віддай до спільноти, поділися з іншими. А інші то, знаєте хто, по більшості ледарі та нездарі, ті хто вміє працювати тікмо язиком, або пиячити зранку до ночі. От вони й зосталися, і що де квітучі господарства, нема. Бо замість працювати, вони виконують план по заготівлі курей, в момент зарубати усіх, звісно не прораховуючи що їх треба поскубти, та десь зберігати. План по зарубаним виконано, а далі хоч трава не рости. Взяти не себе зобов'язання бо збиранню врожаю стільки-то тон, зовсім не враховуючи, а скільки є землі та зерна. І от такі Гусака майже весь період радянського часу займали керівні посади, бо говорить вони вміють, я теж на таких надивилась. І до цього часу залишились пережитки у вигляді безкінечних нарад. Там де треба просто взяти й зробити, вони будуть радитись роками.

- Для раю на землі потрібна душевна святість у більшій мірі, ніж для небесного колись. А нам до святості, сам знаєш далеко
- Ще покупаємося в гріхах, у злі, в дурноті… Ще будуть війни й лихоліття…

Які ж це пророчі слова виявились. Голодомор та лихоліття війни, чорнобильська катастрофа, й знов війна. Ну чому ми дозволили піти найкращим, щоб залишилось при владі лайно, що вміє підлещуватись та гадити іншим.

- Який тепер побут? Поїхав побут з куркулями. А тут в колгоспі веремія
- …А тут роботи безліч і складних завдань. Позбутись треба , і не як, а зразу, бога, чорта, і святого Духа, і всіх святих, що володіли нами тищі літ, домовика, русалок, і відьом, і власних коней, і корів, і персонального запасу хліба, і особистої землі, і спадщини, і царства божого, загробного життя, неділі, паски, різдва…

Не позбулися, не вийшло. Щось добре й світле втратили, щось залишилось, асимілювалось, але краще не стало. Й саме страшне й дивне для мене, коли зараз схрещують релігію й комунізм. Комунізм, який намагався знищити церкву, видерти з корінням тисячу років віри у святих, тепер об руку крокує нашими країнами. Сталін, який підписував декрети про знищення церков й попів, зображують на іконах. На спомин приходить Оруел.

Щось мої думки пішли вже далеко від цієї п'єси. А п'єса хоч й має червоне забарвлення комунізму, заклики до колгоспів, все ж має відпечаток Довженка, з його невичерпною любов'ю до України, до цієї квітучої райської землі.