4

Як не дивно, мені повість сподобалась, хоча не сподобались персонажі. Якось дуже відверто і правдоподібно. Ніби вся ницість, бруд, дурість зосередились в межах однієї двокімнатної квартири в безіменному райцентрі.

Мати і донька не розуміють і не люблять одна одну. Живуть, як кіт із собакою, ображаючи й зневажаючи, підбираючи щоразу дошкульніші слова. Меркантильні інтереси ставляться на п"єдистал. Ні про які щирі почуття мови йти не може... Які обставини зробили їх такими? Відсутність реальної свободи? Вічний радянський дефіцит і бідність? Дід і баба Маші бідними себе, на відміну, від неї, не вважали. Пріоритети були інші. Але дай їй всі скарби світу, тій Маші, вона залишиться жебрачкою, вона порожня, обмежена й убога! Хоча наполегливості, впертості в досягненні мети їй не позичати. Як на тлі всіх думок і вчинків головної героїні, разюче контрастує швидкоплинний образ Софії - наповненої відчаєм і болем від втрати, але кришталево чистий! Навіть у зовнішності це відбивалось...

Направду, невеликий за об"ємом твір, але збурив купу думок і емоцій. Галина Щербакова - майстер соціально-побутової драми. Між Ромою і Юлькою із "Вам и не снилось" та Машею з її "трьома коханнями" - прірва! А для того, щоб так реалістично змалювати різні полюси треба талант! От тільки цікаво, з яких мотивів авторка вибирала головній героїні ім"я...