5

Ранок, коли я почав читати «Момент», мені здається, ознаменувався прекрасними емоціями, рідною мовою, сюжетом і чарівною погодою. Ніби все схиляло для кращого читання й отримання насолоди від цього маленького оповідання. Цей яскравий твір нагадує особисто мені кращу в традиціях літературну боротьбу проти буденного, як каже Муся, «пошлого». І це дійсно твір, та що там, витвір світового мистецтва, син, народжений генієм.

Разом з тим оповідання підвладне своєму часу. Вона має жорстокі й незграбні пейзажі. Воно – ціла трагедія на 16 сторінок. Мені зараз важко виражати свої емоції на папері, бо надто їх багато і надто вони незрозумілі. Прямо зараз з усією впевненістю я можу сказати, що В. Винниченко написав геніальне оповідання. Таке тепле, таке приємне, таке рідне для кожного і таке насправді моралізовано. Він виступає проти будь-яких пересудів, так званої «моралі», на тлі людей, які бояться своїх почуттів перед читачем з’являються прекрасні пари тварин: метеликів, птахів, комашок…

Якимсь магічним чином творчість цього автора невідворотно принаджує будь-якого шукача щастя, а по суті ми всі такі. «Момент» -- це поштовх, поштовх до дій. «Момент» -- це втілення геніальності українського автора й краси української мови на декількох сторінках.

Якщо казати про мене, то я здивований тому, наскільки маленька новела може бути гарною, прекрасною, такою розумною і незвичайною, далекою від буденності. Забудьмо, друзі, всі імена, «укази, «мораль». Станемо справжніми людьми, природними, живими, а не напівмертвими моралістами.