Рецензия на книгу Берестечко: Ліна Костенко — libbearlog
libbearlog15 октября 2026Життя людського строки стислі - немає часу на поразку!
Саме ці фінальні слова хочеться зробити заголовком до відгука на роман у віршах Ліни Костенко "Берестечко". Це справжній шедевр від живого українського класика, що писався протягом понад тридцяти років, бо опублікувати в кінці шістдесятих було неможливо за зрозумілих обставин - тож вичікував весь цей час, постійно шліфуючися і поповнюючися новими яскравими штрихами. Тому він не лише про події XVI сторіччя а й не втратив своєї актуальності на порубіжжі ХХ та ХХІ.
Фактично це суцільна рефлексія головного героя - самого Богдана Хмельницького - після поразки в битві під Берестечком і до відновлення козацького війська під його гетьманством. І це ціла подорож духа в минуле і навіть в майбутнє з аналізуванням всього того, що призвело до теперішнього стану, що конче необхідно зауважити і до чого зрештою це може призвести. Він не хоче займатися "якбитологією", але не може не зазначати очевидне. По-перше, розглядається сам хід заглавної битви: зрада союзників-татар (власне хана Ґерая); необачна погоня за ним самого гетьмана, що скінчилася змушеним гостюванням (фактично полоном); полководський талант Івана Богуна, що замістив гетьмана і дивом врятував значну частину козацького війска; особистий розлад через зраду дружини Гелени і страту сином Тимошем підступної мачухи, що одразу стало головною темою для ворожого кепкування.
Але не лише вглиб себе здійсняє подорож герой. Після викупу з полону (заодно з дівчиною-бранкою - союзники не відмовляли собі у захоплені ясиру) він мандрує через усю Україну до напівзруйнованої фортеці, де на певний час поселяється в компанії джури, старого зброяра, порубаного в битвах, та відьми, що супроводжує його в походах останні роки. І це справжня проща: з поминанням загиблих, вислуховування звідусіль звинувачень на свою адресу та спостеріганням біженців цілими сім'ями на східні землі, що мають стати Слобожанщиною. Але і в фортеці продовжується самокатування в періоди, вільні від сп'яніння, чому якраз сприяли якимось чином збережені винарні.
Тільки гетьман лишається гетьманом, навіть якщо його наразі всі клянуть та відмовляються визнавати - і думки його неодмінно звертають на необхідність волі, державності, соборності та чи не найголовніше власного голосу, Слова. Це зокрема і одна з наскрізних тем Ліни Костенко, що найдокладніше сформульована в її відомій лекції про гуманітарну ауру нації. Не обійшлося й без пророцтва, наслідки недослухання до якого ми мусимо розсьорбувати й досі, через обраних "мижебратів", шляк би їх трафив...
Критики часто характеризують роман як ще один зразок нечастого використання у великому творі теми не перемоги, а поразки, згадуючи при цьому "Слово о полку Ігоревім" (я б що додав "Енеїду" Котляревського) - отже це свідчить про вірність витокам. Як і вдале забарвлення легендарними, думними, пісенними, навіть космогонічними народними мотивами. І вкотре захоплююся багатющим тезаурусом, жанровою й поетичною майстерністю, влучністю й образністю формулювань, афористичністю та філософською глибиною Ліни Василівни - Поета з великої літери!
Жизни человеческой сроки сжаты - нет времени на поражение
Именно эти финальные слова хочется сделать заголовком для отзыва на роман в стихах Лины Костенко "Берестечко". Это настоящий шедевр от живого украинского классика, который писался более тридцати лет, потому что опубликовать в конце шестидесятых было невозможно по понятным причинам - поэтому выжидал все это время, постоянно шлифуясь и пополняясь новыми яркими штрихами. Поэтому он не только о событиях XVI века, но и не потерял своей актуальности на рубеже ХХ и ХХІ.
Фактически это сплошная рефлексия главного героя – самого Богдана Хмельницкого – после поражения в битве под Берестечком и до восстановления казацкого войска под его гетманством. И это целое путешествие духа в прошлое и даже в будущее с анализом всего того, что привело к нынешнему состоянию, что необходимо учесть и к чему в конце концов это может привести. Он не хочет заниматься "еслибылогией", но не может не замечать очевидное. Во-первых, рассматривается сам ход заглавного сражения: измена союзников-татар (собственно хана Герая); опрометчивая погоня за ним самого гетмана, закончившаяся вынужденным гостеприимством (фактически пленом); полководческий талант Ивана Богуна, заместившего гетмана и чудом спасшего значительную часть казацкого войска; личное расстройство из-за измены жены Гелены и казни сыном Тимошем коварной мачехи, что сразу стало главной темой для вражеских насмешек.
Но не только вглубь себя совершает путешествие герой. После выкупа из плена (заодно с девушкой-пленницей - союзники не отказывали себе в захвате ясыра) он путешествует через всю Украину к полуразрушенной крепости, где на время поселяется в компании джуры, старого оружейника, изрубленного в битвах, и сопровождающей его в походах ведьмы. И это настоящее паломничество: с поминовением погибших, выслушиванием отовсюду обвинений в свой адрес и наблюдением беженцев целыми семьями на восточные земли, которые должны стать Слобожанщиной. Но и в крепости продолжается самоистязание в периоды, свободные от опьянения, чему как раз способствовали каким-то образом сохраненные винодельни.
Только гетман остается гетманом, даже если его все клянут и отказываются признавать - и мысли его непременно обращаются к необходимости воли, государственности, соборности и едва ли не самое главное - собственного голоса, Слова. Это в том числе и одна из сквозных тем Лины Костенко, подробнее сформулированная в ее известной лекции о гуманитарной ауре нации. Не обошлось и без пророчества, последствия недослушания к которому мы должны расхлебывать до сих пор, из-за избранных "мижебратьев", а что б их...
Критики часто характеризуют роман как еще один образец нечастого использования в великом произведении темы не победы, а поражения, вспоминая при этом "Слово о полку Игореве" (я бы добавил "Энеиду" Котляревского) - следовательно это свидетельствует о верности истокам. Как и удачная окраска легендарными, думными, песенными, даже космогоничными народными мотивами. И еще раз восхищаюсь богатейшим тезаурусом, жанровым и поэтическим мастерством, меткостью и образностью формулировок, афористичностью и философской глубиной Лины Васильевны - Поэта с большой буквы!
5 понравилось16
Комментарии 2
Ваш комментарий
, чтобы оставить комментарий.
Будь ласка. До речі, раджу саме це видання з чудовим графічним оформленням і навіть аудіосупроводом.
Дякую за таке гарне нагадування, давно мрію прочитати.