0 Дожилися! Домітингувалися! Дореферендувалися! (с)

Складна книга. Складна своєю тематикою, колом своїх ідей, насиченістю подій, думок, людей. Важко дати однозначну оцінку, але я вдячна авторці за сміливість, за відвертість, за першу спробу створити роман, який би відтворив ТІ події. Світлана Талан народилась і виросла в Сєвєродонецьку, вона жила там за часів окупації і їй не можливо не вірити. Але читається між рядків певна штуність,шаблонність, політизованість роману. Стільки всього хочеться сказати, але важко охопити всі свої думки і сформувати з них одне враження, воно дуже, дуже суперечливе і неоднозначне. Книга варта того, щоб її читати, хоча б для того, аби зазирнути в життя окупавоного міста. Але мені не сподобалась ця шаблонність, картонність героїв, і чіткість між добром і злом. Впевнена, в цьому конфлікті не все так просто і не все так однозначно і сірих тонів там куди більше, ніж чорних та білих. Таких героїв як Геник, Настя знайти дуже складно в реальному житті. А от зазомбовані бабусі-пенсіонерки - це хоч і скидається на вигадку та гіперболу, але є чистісінькою правдою, особисто знаю кілька таких "акземплярів". Деякі діалоги без дратування та злості читати неможливо. Стосунки персонажів з-за різних барикад дуже схожі на спілкування з родичами із Росії.
Ідея втілити Україну в образі однієї родини чудова. Розкол в країні - біда в родині. Але в книзі багато сюжетних ляпів, перебільшень і політики... Як же тут багато політики! Кого треба підтримувати, кого ні... Крізь рядки так і читається натяк навіть на конкретні прізвища. Це не дуже втішає.
Не можу поставити гарну оцінку роману. Але це перша спроба створення такого роману, а взагалі я вважаю, що зовсім мало часу минуло. Рано ще чіпати такі теми, це як колупатися в живій рані, зриваючи її до крові.