5 "Карбід, або Оптимізм"

«Карбід» – дебютний роман молодого, але вже добре знаного поета, перекладача і есеїста Андрія Любки. Книга писалася протягом 2014-2015 років на малій батьківщині письменника – в Ужгороді, а також в Чернівцях.
Повна назва твору – «Карбiд, або Неймовірні трагікомічні пригоди однієї шляхетної людини і цілої зграї мерзотників, які дерлися через кордон водою, небом і суходолом, аж змусили героя опинитися в підземному царстві тіней» – у старих добрих традиціях європейського пригодницького (авантюрного) роману. У ній коротко відбито фабулу всієї книги.
Твір має цілком життєву основу. На початку роману автор у вигляді епіграфу подає новину за 2012 рік про виявлений під кордоном між Словаччиною й Україною тунель, який використовувався для нелегального перевезення товарів і людей.
Події, описані у книзі, відбуваються протягом літа 2015 року на Закарпатті у вигаданому прикордонному містечку Ведмедів, яке розташувалося під горою й над річкою Тиса.
Головний герой – новітній Дон Кіхот – шкільний вчитель історії Михайло Олексійович Чвак, якого учні поза очі називають Карбідом. Чому саме так? Про це ви дізнаєтеся, прочитавши вже першу сторінку твору. А ближче до розв’язки роману зможете проводити паралелі з видатним твором Вольтера «Кандід, або Оптимізм».
Сам Михайло Олексійович волів, щоб його називали Тисом – за аналогією до римського імператора Тиберія. Він незграбний, неохайний, трохи наївний і егоїстичний, але патріотично налаштований українець, який щиро переймається долею своєї держави. До його негативних рис слід також віднести потяг до оковитої. Коли він вип’є в компанії таких самих пияків, то починає розглагольствувати про минувшину, проте ніхто не сприймає цих промов. Але колись Тис був зовсім іншою людиною. Один з розділів книги присвячений історії його кохання, одруження, появи у житті маленького щастя і болючої втрати, після якої він з дружиною Марічкою вже не могли поводити себе як раніше. Щось надламалося у їхніх стосунках.
Знайомство з іншими персонажами відбувається поступово. Всі вони хапаються за ідею Тиса, і кожен шукає у її реалізації свою вигоду. Ікар – контрабандист, однокласник Тиса. Своє прізвисько отримав через невдалу спробу переправити товар за допомогою власноруч сконструйованого літачка. Мірча – румун-контрабандист, якого прозвали Генієм Карпат, бо вмів заробляти «навіть у голодній пустелі», якою наприкінці 80-х була Румунія. До того ж, так називали диктатора Чаушеску.
Ичі – гробар, з чиїм ім’ям пов’язана досить непристойна історія і на горб якого спільники поклали важку, проте звичну для нього фізичну працю.
Золтан Барток – корумпований міський голова Ведмедева, без сприяння якого нічого могло б і не розпочатись, а так він спокусився на можливість не тільки отримання додаткового прибутку, а й кредиту довіри від громадян за рахунок будівництва так званого Фонтана Єдності на центральній площі міста. На зворотній стороні обкладинки книжки подано уривок з монологу цього персонажа: «Звідки ти взяв, що закарпатцям хочеться, щоб відкрили кордони? Повір, що наші священики правитимуть служби в храмах, молячись, щоб не дай Боже не скасували кордони. Бо якщо їх знімуть, то зникне й сенс контрабанди, а ми всі тут з голоду повизидихаємо. Бо чим тут ще займатися? Піде закарпатець працювати на фабрику чи завод? Ніколи. Нам потрібні кордони і, якщо буде треба, то я за свої гроші збудую бодай кілометр кордону і сам його пильнуватиму!» У цих словах зосереджено чи не найголовнішу проблему твору.
Уляна Дмитрівна Крук, вона ж Дохторка і Дияволиця – спокуслива жінка-патологоанатом із жахливою репутацією. Хитра, жорстока і корислива; один чоловік не може її задовольнити. Через нещасний випадок з Ичі Тис та Мірча були змушені звернутися до неї за допомогою. В результаті довелося посвятити її у свої справи, тому невдовзі вона також стає спільницею. Як виявилося згодом, це рішення було фатальним, в першу чергу для бідного гробаря.
Крім головної сюжетної лінії, пов'язаної з благородною і водночас марнославною ідеєю Тиса «євроінтегрувати» Україну, побудувавши тунель у сусідню державу, роман має любовну лінію і ряд другорядних, що являють собою дотепні розповіді про кожного з персонажів твору.
Повертаючись до проблематики, насамперед скажу про таке актуальне для сучасної України питання, як контрабанда. Автор детально описує на прикладі своїх героїв різноманітні способи наживи нечистих на руку людей за рахунок існування кордонів між нашою державою та Європою. Тут вам і перевезення підакцизних товарів, і наркотиків, і навіть людей (як у цілому – живому та неушкодженому вигляді, так і в розібраному – мається на увазі «чорна трансплантологія»).
У творі підіймається ще не менш актуальна проблема – патріотизм і конформізм. Тис, мабуть, єдина людина, яка по-справжньому вболіває за свою країну і прагне особисто змінити її долю на краще. Звісно, як вже говорилося раніше, таке бажання продиктоване й певними корисливими мотивами, а саме – вписати своє ім’я золотими літерами в історію України.
Одного разу головний герой пригадує, як батько повчав його, що ніколи не треба плисти проти течії, краще прилаштуватися під потік й таким чином розігнатися, стати прудкішим і сильнішим. Тис же вважав цю мудрість міщанською і відверто пристосувальницькою. Він аж ніяк не збирався плисти за течією, адже гадав, що має особливе призначення – змінити світ.
Автор підкреслює цілковиту байдужість переважної більшості закарпатців до проблем своєї держави. Наскільки я зрозуміла, серед причин такої поведінки він вбачає своєрідну ізоляцію цих людей від решти України. Любка описує менталітет закарпатців зі знанням свого діла, адже сам родом з тих країв.
Крім того, у творі з’являється така улюблена письменником балканська тематика (Любка є балканістом). Він говорить про спорідненість українського і балканських народів.
У романі також підіймається проблема непростих взаємин між чоловіком і дружиною на прикладі Тиса і Марічки, які давно одружені і мають спільне горе – смерть єдиної дочки, після чого, власне, і розпочалося їхнє відчуження. Все, що в них залишилося від колишнього щастя – це спогади.
Книга складається із сімнадцяти розділів, кожен з яких має оригінальну інтригуючу назву. У ній дуже коротко говориться, про що далі буде іти мова. Наприклад, «Розділ перший, в якому Тис з’являється, а потім зникає під землею» чи «Розділ третій, в якому сюжет би заклинив, якби не Геній Карпат». Хочу звернути увагу ще й на чорно-білі ілюстрації, подані на початку кожного розділу. Вони допомагають глибше зануритися у вигаданий, проте до болю реалістичний світ, створений письменником.
В анотації до цієї книги сказано: «Для найширшого кола читачів». Але я б порадила поставити певне вікове обмеження, адже лексика, що зустрічається на її сторінках, інколи ну зовсім недитяча, тобто маємо лайливі слова та вирази. Хоча для дорослого читача, який скептично налаштований до «нецензурщини» (до речі, я належу якраз до таких), вона необтяжлива, а вживається подекуди як засіб гумору, задля характеристики персонажів, створення певного колориту.
Мою увагу одразу привернув дизайн цієї книжки, особливо мінімалістична обкладинка. Її приємно навіть просто тримати у руках, не кажучи вже про гортання сторінок і заглиблення в саму історію.
Прочитана книга справила на мене виключно позитивне враження, не дивлячись на трагічний і здавалося б песимістичний фінал. Я із непідробним захопленням прочитала її і думаю повторити цей свій читацький досвід, адже, крім захоплюючого сюжету, «Карбід» має дещо цінніше. В романі автор, за його словами, заховав думку, яку з першого прочитання не одразу віднайдеш. Мені було цікаво дізнатися не лише про різноманітні контрабандні схеми, які реально діють у нашій державі, а й про деякі факти з радянських і пострадянських часів в історії України та її «сусідок» на Заході.