5

Ця книга схожа на щоденник з окупованого міста. На крик згорьованої душі. Як мешканка Донбасу, я можу запевнити - все, про що написала авторка - правда. Правдиві і події, правдиві і настрої сепаратистів, правдиві і почуття людини, яка всією душею любить свою Україну і їй дуже боляче від того, як її плюндрують загарбники, найманці і місцеві навіжені... У моєму селищі теж зривала державний прапор купка місцевих мерзотників за моральної підтримки 80 % населення, теж проводили "референдум", на який радісно збігалися святково вбрані пенсіонерки та "робітничо-селянська маса". Роскол у сім`ях на почві війни - це, нажаль, таке явище, яке тут не викликає вже здивування... Знаю родину, де старший син, який живе у Криму, порвав стосунки з батьками і молодшим братом, бо вони за Україну. А подругу і її чоловіка обізвала рідна мати "проклятими фашистами" теж тільки за те, що вони люблять свою країну... І таких прикладів безліч. Як багато було знищено дружніх стосунків та стосунків між рідними! З родичами в Росії взагалі неможливо розмовляти - суцільні зомбі. Вата в Донбасі ненавидить всіх за те, що вже багато хто розуміє, що помилилися і ця помилка коштувала багатьом життя, здоров`я та майна.
В мене, як і у автора, велика любов до України прокинулася тоді, коли я могла втратити її. Це так невимовно тяжко і несправедливо, коли можеш в одночас втратити свою країну... Тепер для мене, як і для багатьох українців, настільки дороге все, що пов`язано з Україною! Серце співає, коли бачиш український прапор, герб, вишиванки та чуєш гімн! А я не була під окупацією, лише була на півкроку до неї. Тому я тільки можу уявити, наскільки тяжко було і є патріотам на тих територіях, по яким своїми брудними сапогами пройшлися російські загарбники...

Ви навіть не уявляєте, які ви тут щасливі... Люди вважають, що щастя - це коли будинок з ремонтом та новими меблями, а холодильник наповнений вщент. Або коли навколо рідні люди, діти, друзі... Але навіть тоді людина не може бути щасливою, якщо в неї відібрали свободу і волю. Спокійно ходити вулицями - щастя. Вільно говорити - щастя. Бачити рідний прапор - також щастя. Бути впевненим, що завтра у твоє тіло не вп`ється куля - щастя. Навіть вдягти своє національне вбрання - теж щастя