5

"Прочитанная книга коммунизма лежит сейчас открытой. Теперь, когда в ней не надо жить, ее стало можно читать", справедливо пише Добренко. Втім саме зараз, так уже вийшло, читати книжки про сталінські ідеологічні практики стало важко. Постійно відволікають аналогіï з російською сучасністю, бо саме там, здається, і народилася ця традиція перекручувань, еклектики, підгонки інтерпретацій під інтереси держави без будь-яких морально-етичних внутрішніх обмежень. Завдяки сьогоднішній Росії ми вимушені ніби знову жити у сталінській книзі. І те, що мало б сприйматися як далеке (яким би жахливим і важким воно не було), раптом перетворилося на близьке зараз і тут.
Але при всіх вражаючих паралелях, Добренко писав все ж про інші часи, про радянські.
І написав, як завжди, цікаво і змістовно, розібравши по цеглинках сталінську роботу з історією через кінематограф, але й також через такі стовпи сталінськоï історіографії як три засадничі книжки - "Владимир Ильич Ленин. Краткий очерк жизни и деятельности", "Иосиф Виссарионович Сталин. Краткая биография" та "История ВКП(б). Краткий курс."
Як відомо, Сталін брав безпосередню участь у створенні ідеологічних продуктів. Особисто вичитував сценаріï, рубав або запускав у життя готові кінострічки. Тому все створене у ті часи можна вважати його особистим здобутком.
Разом з Добренком ми детально проходимося всіма віхами створення радянського історичного міфу - від заперечення історії як такоï через ïï марксистське тлумачення до державницького підходу 30-х рр. і далі. Терор історією, характерна риса тоталітарного режиму, тривав без зупинки всі радянські часи. Ми бачимо, як прагнення легітимізаціï примушували радянське кіно зануритися у минуле, щоб знайти (точніше, вигадати і потрібним чином перекрутити) аналогіï з сьогоденням. Як писав один з кінотворців тих часів Ермлер, "во всем, что мы создаем, будь то кинематограф, будь то трактор, постройка дома или ателье мод, во всем, всегда и везде существует обязательно мысль: "и коммунизм"
Так, завдяки "і комунізму", з'явилася ціла низька псевдобіографічних фільмів про Петра, Івана Грозного, Александра Невського тощо. Друга світова народила потребу у стрічках то про Суворова, то про Кутузова і Нахимова, кожен з яких мав пояснити правильність дій влади у той чи інший момент. Так само різко з отриманням легітимізаціï війною влада перестала звертатися до глибокоï історіï.
Через фільми створювався - і безкінечно мінявся - історичний канон дореволюційних часів, революціï, Леніна, громадянськоï війни, другоï світовоï, самого Сталіна, присутність якого в минулих подіях усе розросталася і розросталася с кожним новим пропагандистським продуктом. Затверджувався канон сприйняття класики через екранізаціï Чехова, Островського, Гоголя, Горького (тут особливо цікавий аналіз Добренка всіх трьох екранізацій горьковского роману "Мати", розкиданих у часі так, що з кожноï версіï можна зробити багато висновків про вимоги часу, коли кожна з них створювалася). Історія твердішала у монумент, який майже незмінним дійшов до наших часів, так що пробитися до істини стало тепер можливим лише через особисті зусилля. "Лгут как свидетели", сказав Сталін, почувши незадоволенні відгуки родичів Чапаєва про фактологичний бік радянського блокбастера. З тим і живемо.
Незважаючи на безмірне ідеологічне навантаження кожного з проаналізованного кінотвору, було б все ж несправедливо сприймати ïх як віджиле сміття. Як-ніяк створювали ïх гранди - Ейзенштейн, Ромм, Довженко та десятки інших. Варто лише вчергове зауважити руйнівну роль радянськоï дійсності, яка робила з майстрів пропагандистів з вічною печаткою 'і комунізм' на чолі.