4

Мабуть, це дуже важка праця – писати історичний роман про Україні у український народ під пильним оком «червоної влади». Оскільки, всім відомо, якими засобами користувалась партійна еліта комуністичного правління задля пригнічення українського вільнодумства. За кожне невірне слово могли прийти люди в чорному (на чорній машині) і увезти в невідомому напрямку.
От і в історичних романах « Черлене вино» і «Манускрипт з вулиці Руської» відчувається, що відбулось вимушене редагування первинного тексту (я читав видання 1981 року).
Читати було цікаво, оскільки хочеться більше дізнатись про історію рідного краю, а читати сухі історичні книги, нашпиговані датами і подіями – скучнувато. А роман, на то він і роман, що розповідає про романтичні, пригодницькі, кумедні і, навіть, містичні (як в «Манускрипт з вулиці Руської») історії людей, що стоять на різних щаблях соціальної ієрархії. Внутрішні переживання людей, їх надії і розчарування, що, на думку автора, вплинули на перебіг подій світового масштабу, дають змогу чіткіше зрозуміти причини здійснених, тих чи інших вчинків. Так-би мовити, дали змогу розгледіти причини з середини.
Єдине, що мені не сподобалось, це велика кількість діалектичних слів. Одне діло літературна Українська мова (в якій, на превеликий жаль, я не знаю багато слів), а інше розмовна мова крайнього заходу України. Для жителя півночі України це темний ліс. А полюс до того, ще й низка латинських й польських назв і термінів. Все це мені значно погіршили насолоду від читання романів.