5

Неперевершено, трохи містично і дуже атмосферно! Теперішній і довоєнний Львів, таємниця загадкового манускрипту, історія дружби і кохання, що пронеслися крізь роки (в прямому сенсі).

Дія роману відбувається одразу у двох сюжетних зрізах. Перед нами постає польський Львів кінця тридцятих років. Кнайпи, ресторації, кавярні, цукерні, дзигармайстрі, фризієри, крамниці, львівський базар Кракідали – все це так атмосферно натуралістично описано, ніби в манері Еміля Золя (пригадався роман «Черево Парижа»). Четверо друзів: поляк, українець, єврей і німець, батьки яких загинули за Україну в лавах армії УНР, - проживають тут свої найкращі роки. Вони закохуються, навчаються, отримують свої перші заробітки, потрапляють в різни халепи, викручуються з них – і ніщо їм не заважає: ні різне віросповідання, ні мовне питання, ні погляди на життя. Коли в 1939 році Гітлерівська армія напала на Польшу, ніхто з них не вірив, що біда докотиться і до Львова. Але ополяченим львів’янам прийшла «на допомогу» Червона Армія, звільнивши їх від «польського іга». Звільнила вона львів’ян і від їхнього майна, меблів, квартир, одягу і коштовностей. Червона Армія славилася своїми спустошувальними походами, так входила в раж, наводила такі порядки, що потім львів’яни в 1941 році зустрічали німців з квітами. Взагалі, розділ книги де розповідається про те, як совєти зайшли у Львів і побачили всі ті дефіцитні товари, вбрання та наїдки, написана дуже яскраво, навіть з гумором (трагікомічним). Епізод, в якому дружини радянських чиновників повідбиравши у львівських панянок одяг, одягли його на себе та пішли до Львівської Опери взагалі викликав сміх. Як же з них сміялися львів’янки, коли роздивилися, що вбрані вони в нічні шовкові сорочки з рюшами та бантами. Де б тій радянській жінці здогадатися, що то не вечірня сукня?!

Паралельно з подіями сорокових років розгортається сюжетна лінія і в наші часи. Молодий вчений Ярош захоплюється Арканумською культурою, займається розшифровкою написів. Його зацікавила Книга Смерті. Поступово розгадуючи таємниці манускрипту, розкриваючи одну таємницю за іншою (особливо сподобались події-пригоди у бібліотеці), Ярош доходить висновку, що один вірш перекладений ним з арканумської насправді був піснею «Танго смерті». Цю музичну композицію виконували в’язні Янівського концентраційного табору у Львові підчас війни. І ті, хто почув (увібрав) його перед смертю, в новому житті почувши те танго знову, зможе пригадати своє попереднє життя. Тільки от пригадуються страждання в таборі і воєнні часи. Але є можливість зустріти споріднену душу з минулого життя, зустріти того, кого кохав, або з ким товаришував - нехай і в іншому тілі, але зможеш відчути його на інтуїтивному рівні. От і перетнулися дві сюжетні лінії.

Чудова книга! «Це книга, яку мовби не читаєш, а живеш у ній» Рекомендую!!!