1

Є автори, яким взагалі не треба братися писати книжки. Лише тому, що сказати їм нема що. І саме тому текст буває прісним. Іншого слова не можу придумати. Так іноді буває - читаєш книгу і дочекатися не можеш, коли вона вже скінчиться: рахуєш сторінки, дратуєшся з приводу невдало складених речень, засинаєш. І діти це відчувають - слухають неуважно, відволікаються повсякчас.
"Капосна книжка малого вовчика" - зразок саме такої книги.
Можна припустити, що справа в невдалому перекладі, але, здається, ні. Книга ні про що, ні про кого і написана ніким.
В смітник!