1.5

Зимовий передноворічний вечір біля Бохиньського озера у Словенії. Повертаючись із вечірки у друзів Тарас Бірса, старший інспектор Люблянського управління поліції, зустрічає поліційну машину. Виявилоля, що на березі знайдено обезголовлений жіночий труп. Тарас, який вже думками на зимовому гірськолижному відпочинку разом із дружиною, сподівається, що його незначна допомога двом молодим недосвідченим поліціянтам ніяк не вплине на плани. Але не так сталося, як гадалося і його призначають головним у слідстві. Мало того, що всі плани зруйновано, так ще й на місце померлого колеги босс призначає смазливе дівчисько. Це неабияк дратує Тараса, хоча користь від Тіни, окрім споглядання на її жіночі принади, все ж таки буде. Але то потім. То ж хто жертва? І кому вона перейшла дорогу? І як пов’язане із нею ще одне тіло з озера та вбитий вчений з факультету біотехніки?

Розплутувати цю справу Тарас буде протягом 300+ сторінок. І це, я вам скажу, один із найнудніших детективів, що я читала/мучила. По-перше, мені не подобався сам Тарас. В нього чудова родина, дві вже дорослі доньки, авторитет на роботі, здоровий спосіб життя, але чоловікові не йметься. Він сумує за молодістю, за альпінізмом і горами, за тим, що раннє одруження відібрало в нього все це (але ж ніхто контрацептиви не забороняв, нє?). Красуня-дружина має власну медичну практику, на шиї не сидить, ба більше – її батько залишив спадок, через який сім’я може дозволити собі багато чого. Але знов не те, бо ж це через свекра-гада, а не через його, Тарасові, заслуги. І новенька ногами «світить», психологиня-компьютерщиця, нашо вона взагалі у відділі здалася. І босс такий-сякий, поганий детектив, але ти ба, видряпався у начальники і сидить за паперами цілими днями, відпускаючи вказівки. І не важливо, що сам Тарас не зміг би цим займатися, але все одно: босс – гівнюк. Походи в гори Тарас вимушено замінив на біг та лижі, і добився гарних результатів, але і тут він незадоволений, хоча і більшість його скелелезних друзів вже у могилі (на відміну від нього самого). Криза середнього віку? Біс у ребро, адже із самого початку зрозуміло, що ноги і цицьки у відділі не просто так?

По-друге, навіть наявність великої кількості діалогів на всі можливі теми, які зазвичай дуже прискорюють читання, тут не допомагали. Плюс описи так само усього можливого, починаючи із так-сяк місця злочину (хоча ж ніби детектив, нє?), у що вдягнена Тіна сьогодні і закінчуючи, що саме пережовували колеги у сусідньому кафе на обід. Це, мабуть, дуже корисна для детективної лінії інформація!

За загальною нудністю оповіді я не помітила расистських закидів, про які багато хто каже. А от ставлення чи то лише героїв, чи то і автора у тому числі до жінок досить відчутно. Жінки у Ґолоба – перфектні сексуальні об’єкти. Тіна, яка прийшла у суто чоловічу професію, не вражає професійними якостями, а от одягом та частинами тіла, що з нього виглядають – навіть дуже. Колега Тарасової дружини доктор Прелц на вечірці хвалиться, що переспав з усіма присутніми жінками (окрім одної – пухкенької, фе). На розтині обезголовленої жінки всіх більше зацікавив її виголений пах, аніж як саме її було вбито. А сам факт цього однозначно вказував на те, що вона повія. Рілі??

По-третє – мішанина тексту. Можливо, це пов’язане із електронним форматом, який не завжди коректно відображує текст. Але стрибки з сьогодні у минуле, у спогади або у деталі, а потім знов стрибок у сьогодні і продовження оповіді, як нічого і не сталося. Це збивало з ритму і загальмовувало сприйняття, адже доводилося спочатку здогадуватися про що саме мова, і на яку поличку це відкласти, а вже потім продовжувати читання.

Чи читатиму другий роман «Парк» (в оригіналі – Парк Леніна, ага) ще не певна.