5

Два головних висновків з книжки. Перше – російська історія, як не дивно, дійсно безперервна. Багато з методівв, що їх використовували більшовики, беруть свій початок не з Маркса, а з Ніколая. Саме з початком першої світової почалася масова експроріація майна у неблагонадійних верств населення під пристойними приводами захисту інтересів держави. Саме за Ніколая було здійснено перші висилки цілих народів – німців, євреїв, татар та інших «ворожих підданих» – поняття, що тлумачили дуже широко. За Ніколая з'явилия й перші концентраційні табори. Тобто більшовики, за великим рахунком, просто продовживали розпочату справу. У цьому відношенні новим змістом наповнюється назва «жовтневий переворот», який лише з часом перетворився на революцію.
Друге спостереження – події початку 20-го століття нагадують стан справ у сьогоднішній Росії: нездаре керівництво, яке, здається, вміло приймати лише стратегічно невігідні для себе рішення. Загальна атмосфера підозрілості, шпигуноманії, шовіністична істерія в пресі, яку влада намагалася спочатку використати в своїх цілях, але згодом сама попала під вплив багато в чому нею ж самою згенерованого угару, уже не в силах ані його контролювати, ані кудись скеровувати, лише нестися разом з ним до краху.
При цьому руйнівний характер самих заходів проти «ворожих піданних» була очевидна з самого початку. І якщо на початку в уряді ще лишалися люди, які про це говорили (як і в Госдумє, де той самий Мілюков, наприклад, попереджав ще 1915 року «Если вы начинаете с земель колонистов, они закончат вашими.») Почати хоча б з того, що на відміну від інших країн, де піддані інших держав займали, як правило, маргінальні ніши в державі, «в России подданные в будущем враждебных государств занимали непропорционально значительную долю важных позиций в экономике в качестве крупных предпринимателей, инвесторов, управляющих фирмами, землевладельцев, владельцев магазинов, высокооплачиваемых служащих, инженеров, мастеров и квалифицированных рабочих». Об'єктивно кажучи, ці іноземці (плюс уже натуралізовані іноземці) створювали економіку Росії. Використавши їх, влада вирішила радикально і швидко перекроїти країну, відібравши бізнес і землю для передачі титульній нації, щоб «натянуть небольшую шкуру нации на гигантское тело империи». Хіба згодом не те саме по суті вчиняли й більшовики, коли відбирали у кулаків і середняків землю і майно, щоб перерозподілити серед жебраків з тим самим результатом – щоб отримати економічне ніщо.
Паралелі між практиками царського уряду і більшовицького, з одного боку, і царського уряду і теперішнього уряду Росії, з іншого, вражають. Можна згадати, наприклад, Бонч-Бруєвича, відомого більшовицького діяча, який під час першої світової очолював Московський військовий округ. Після знайомства з діяльністю влади царської Росії уже зовсім не дивує, що він так органічно вписався в ніби цілком новий контекст.
Що ще звернуло на себе увагу – репресії по відношенню до євреїв, яким узагалі важко знайти логічне пояснення. Якщо репресивні заходи щодо підданих Німеччини, Австро-Угорщини чи Оттаманської імперії можна зрозуміти хоча б з формальних причин – захист держави від потенційних ворогів (хоч би якими непропорційними і руйнівними для самої держави ці заходи не були), то як у цьому списку опинилися євреї – загадка, пояснити яку можна лише тотальним антисемітизмом в Росії тих часів.
Загалом, незважаючи на доволі вузьку тематику, книжка виявилася напрочуд корисною для розуміння причин і реальної сутності подій 1917 року.

бкврм