4

Саме на читання цього роману мене і спонукав «Такий собі Пан Пекельний». Я з нетерпінням чекала на появу глави 8 :)

Що ж, маю зізнатися, читати було цікаво. Чудова мова, не менш гарний переклад, насичене життя… «Обіцяння на світанку» називають найкращим подарунком, що може син зробити матері. Незважаючи на позитивні враження від самого тексту, в мене залишилися неоднозначні відчуття від того, що описане. Материнська любов – велика сила, але з нею треба бути дуже обережним: іноді сильна любов може й задушити. Не засуджую пані Ніну, адже вона поклала всі сили і все життя, аби вивести улюбленого сина в люди. В принципі, це і є завданням батьків: виховати і відпустити. Чи відпустила вона? Та всеосяжна любов, що огортала малого Романа, зникла із смертю жінки, оголивши його. З іншого боку, саме віра матері у синові здібності, підштовхувала на життєвому шляху. А з іще одного боку, а чи були ці здобутки саме тим, що він сам хотів? Чи не було це бажанням вгодити, виправдати сподівання, а не знайти власний шлях?

На полиці стоїть роман, за який Гарі присуджено другу Гонкурівську премію – «Життя попереду». Пам’ятаю, коли купувала її, то дивувалася, чому на обкладинці два авторські імені… Ну, от. Тепер знаю :)