4 Одиночество: обманчивая сладость [+ цитаты на украинском]

без любові до себе неможлива й любов до ближнього

Ми посиділи там з годину, і, поки я випив дві склянки мінеральної води, він замовив собі півлітра червоного вина, а тоді й ще чверть літра.

Галер належав до тих, що застрягли між двома епохами, втратили почуття безпеки й душевну простоту, до тих, кому судилося всі сумніви в сенсі людського існування переживати як свою особисту муку, своє
особисте пекло.

Якось уночі, лежачи без сну, я раптом почав проказувати вірші, надто гарні й дивовижні, щоб мені спало на думку їх записати, а вранці я їх уже не памʼятав; і все ж таки вони десь зберігаються в мені, наче тверде ядро горіха в старій ненадійній шкаралупі.
[Прекрасное поселяется в нас.]
[Вспомни, когда переживал «рай на земле» и участи эти моменты.]

Як же мені не бути степовим вовком, жалюгідним пустельником серед цього світу, коли я не можу ділити з ним жодної його мети, і жодна його радість мене не зачіпає!

Якби в мене тієї миті була чарівна паличка, я б вичарував невеличку гарну залу в стилі Людовіка XIV, де кілька добрих музикантів виконали б для мене дві-три реці Генделя й Моцарта.

адже з погляду вовка кожен людський вчинок був страшенно кумедним, дурним,
безглуздим і марнославним. Але те ж саме виходило, коли Гарі почував себе вовком і поводився, як вовк, коли він вишкірював зуби на всіх людей, палав нена-вистю й ворожістю до них та до іхніх облудних манер і звичаїв. Тоді насторожі в ньому була людина, вона
стежила за вовком, лаяла його, називала тварюкою і псувала йому всю радість від простого, здорового, дикого вовчого існування.

Були й такі, що любили в ньому саме вовка, саме його вільну, дику, неприборкану, небезпечну й сильну натуру, і вони потім теж дуже розчаровувались і жалкували, коли раптом виявлялося, що цей дикий, лютий вовк був ще й людиною
[«Бойцовский клуб»]

Бо кожна сильна людина неодмінно досягає того, до чого має справжній потяг.

Як тисячі інших схожих на нього людей, він вважав, що дорога до смерті завжди відкрита перед ним, і ця думка була для нього не просто меланхолійною грою юнацької фантазії, а джерелом розради й підтримки.

А насправді жодне «я», навіть безмежно наївне, не буває цілістю, це надзвичайно складний світ, маленьке небесне склепіння, хаос форм, переходів і станів, спадковостей і можливостей. Але всі силкуються бачити в цьому хаосі цілість і говорять про своє «я» так, наче то просте, сформоване, чітко окреслене явище;

стати Богом означає так розширити свою душу, що вона знову зможе охопити всесвіт.

він задоволений своєю пра-цею, бо вірить, що вона має вартість, вірить в науку, якій служить, вірить у вартість самого знання, його нагромадження, оскільки вірить у поступ, у розвиток.

Дуже перепрошую вас і вашу дружину - скажіть їй, будь ласка, що я шизофренік. А тепер дозвольте мені відкланятись.

Закладаюся, що ти десять чи дванадцять років просидів у школі, та ще, мабуть, і навчався в університеті! Може, навіть маєш докторський титул і знаєш китайську або іспанську мову. Чи ні? Отож-бо. А на кілька уроків танців пошкодував часу й грошей! Ех, ти!

- Жінки немає вже, ми розлучилися. А коханка є, та вона не тут. Я рідко її бачу. Ми не дуже ладнаємо одне з одним.
Дівчина тихо свиснула.
- Ти, видно, добра цяця, що з тобою ніхто не може вжитися.

у моїй вдачі було багато дитячого, я був дуже цікавий до всього й любив гаяти час на гру. І дуже багато його згаяв, поки переконався, що треба колись кінчати гру.

Але мені потрібне було не знання і розуміння, не його я так розпачливо прагнув, - я хотів щось переживати, щось вирішувати, до чогось пориватися й на щось зважуватися.

- Бачиш, ти робиш успіхи, чогось навчився. Досі ти всієї цієї танцювальної і джазової музики терпіти не міг, вона для тебе була надто поверхова й легковажна.
А тепер ти сам побачив, що до неї не треба ставитись так суворо, що вона може бути дуже гарна і приємна.

він був противником держави й експлуатації, але тримав у банку чимало акцій великих промислових підприємств і зі спокійним сумлінням жив на відсотки з них.

У музиці байдуже, чи хтось має слушність, чи в когось є смак, освіта і таке інше.

Так, я часто міркував про це й не раз відчував палке бажання брати участь у творенні дійсності, бути ак-тивним і відповідальним за щось, замість постійно цікавитися самою лише естетикою та мистецькими й інтелектуальними вправами. Та щоразу все кінчалося тим, що я відмовлявся від цих своїх намірів і скорявся долі.
[Ужасно]

Маріїні пестощі не ображали чудової музики, яку я сьогодні слухав, вони були гідні її, були її завершенням.

задоволення - не та їжа, якою
може живитися моя душа.

Бо вічність не має майбутнього, має тільки сучасність.

- Мовчи, Гарі! Кожен раз може бути останній.
Коли Герміна забере тебе, ти вже більше не прийдеш до мене. Може, вона забере тебе завтра.

Я прийшов сюди з найкращими намірами, проте ніщо тут не могло мене розвеселити, і ця галаслива радість, цей сміх, усе це шаленство навколо здавалися мені
дурними й вимученими.

Цієї ночі на балу мені судилося пережити почуття, якого я ще не знав у свої пʼятдесят років, хоч воно відоме кожному дівчиську й кожному студентові почуття свята, спʼяніння від святкової спільності з іншими людьми, таємницю розчинення особи в масі, unio mystica, радості.

[последняя четверть: «Мастера и Маргариту» напомнило]

Ви, безперечно, давно вже здогадалися, що подолання часу, звільнення від дійсності чи як там іще ви називаєте свою тугу, - це не що інше, як бажання звільнитися від своєї так званої особистості.

Я задумливо, зачудовано читав ті плакати, і червоні, й зелені. На мене дивовижно впливала і палка красномовність одних, і залізна логіка других, усі вони мали слушність, кожен глибоко переконував мене, хоч я стояв то перед тим, то перед тим, хоч мені й заважала шалена стрілянина навколо.

[напомнило вторую часть «Фауста»]

Нащо ви в нас стріляли?
- Бо ви перевищували швидкість.
- Ми їхали з нормальною швидкістю.
Те, що вчора було нормальне, сьогодні вже ненормальне, пане старший прокуроре. Сьогодні ми вважаємо, що швидкість будь-якого автомобіля надто велика. Ми нищимо всі автомобілі і всі інші
машини також.

Тепер я знав, що хоч би які страхітливі, хоч би які шалені й лихі, брутальні й безглузді думки і образи зродилися в мозку якогось приборкувача звірів, якогось міністра, генерала чи божевільного, в мені живуть такі самі, нітрохи не кращі.

- Так завжди виходить. 3 відстані такі протилежності стають дедалі подібніші одна до одної.

Навчіться ставитись поважно до того, до чого варто ставитись поважно, а з усього іншого сміятися!

Я раптом пригадав собі, що коли Герміна говорила про час і вічність, то я зразу ж був готовий сприйняти її думки як віддзеркалення своїх власних думок. А проте ні на мить не засумнівався в тому, що думка про смерть від моєї руки була її власною, що тут я нітрохи не впли-нув на неї, наче інакше й бути не могло. Але чому ж я тоді не тільки прийняв цю страхітливу, дивовижну думку, не тільки повірив у неї, а навіть наперед угадав її? Може, все ж таки тому, що вона була моя власна?

Ви готові померти, боягузе, але не жити. А ви якраз повинні жити, хай вам чорт!

ця книжка, яку я написав у пʼятдесят років і в якій ішлося про те, що хвилює людей у цьому віці, дуже часто потрапляла в руки зовсім молодих читачів.

хоч в історії Степового Вовка показано хворобу й кризу, це не та криза, що веде до смерті, до загибелі, а навпаки: та, що веде до одужання.
Герман Гессе