4 Довга рецензія, написана частково двома мовами (на двух языках) тому, що у в книзі частково так

З перших сторінок книга викликає цікавість не тільки соціально-економічним, а і глибинним індивідуально-психологічним аналізом.

Якщо Рудольф і Бетітіна бували вдома, то запрошували Христину випити разом кави, розпитували, як справи, пропонували забрати з собою вже прочитану ранкову газету, питали, чи сподобалася книги, які вона позичала читати попереднього разу, рекомендували нові. Вони ніколи не дивилися на годинник і платили завжди за домовлені чотири години, не перевіряли й того, наскільки якісно витерта пилюка чи помиті вікна. Їх завжди все влаштовувало, і навіть почувалися незручно, коли Христина прибирала, а вони продовжували снідати. Спершу це дивувало її, але потім вона збагнула, що Рудольф і Беттіна належать до того типу людей, яким прибиральниця вдома потрібна зовсім не для підтримування ідеального порядку. Після довгих років, коли самим доводилося перебиватися випадковими заробітками, їм було важливо знати, що й вони нарешті можуть собі дозволити когось наймати. Рудольф у часи безробіття підробляв таксистом, до того ж нелегально, щоб не втратити соціальної допомоги, а Беттіна так само нелегально вечорами кельнерувала в кнайпі пакистанців за рогом їхнього дому. Тепер їхня постпролетарська солідарність якимось химерним чином уживалася з гордістю бізнесменів-неофітів, а прагнення дозволити собі все, що раніше знаходилося за недосяжною межею розкоші, - зі спробами зберегти лояльність до тих, хто продовжує залишатися за цією межею. Якби прибиральницею в них була не Христина з її вищою музичною освітою й багатолітнім педагогічним досвідом, а грубувата тітка з глибокого села, їм, мабуть, було б легше. Бо тоді вони могли б тішити себе, що роки, витрачені на навчання, таки не минули марно, а соціальне розшарування справедливо проходить уздовж демаркаційної лінії особистої культури та загального розвитку. Але Христина не вписувалася в цю струнку й зручну схему, тому в їхні стосунки до щирої доброзичливості й демократичної поблажливості домішувалося ледь помітне почуття провини.
Христина цінувала їхнє ставлення, але в безлюдному помешканні їй працювалося значно комфортніше. Адже після дружньої бесіди за кавою та читання газети рано чи пізно наставав момент, коли господарі переходили на веранду й сідали грітися на сонці або розкладали якусь настільну гру й бавилися в неї разом із дітьми, а вона йшла до комірчини, щоб узятися за відро й ганчірки. І тоді їй здавалося, що краще б не було жодного дружнього триндіння за кавою, краще б відразу все було чесніше, брутальніше та без зайвих реверансів.

На наступній, 14-й сторінці ми дізнаємося про випадок, який дав назву усій книзі, а саме, чому «Фрау Мюллер не налаштована платити більше, ніж належить».

Далі йде змістовна, але при цьому доволі компактна біографія Хрестини, вірніше, біографія її душевних станів, написана дуже красивою мовою. До речі, весь текст книги написаний красивою, але водночас  простою мовою, з елементами іронії. Ця іронія є не тільки доречною, але і дозованою, вона не перекриває і не підміняє опис ВЕЛИЧНИХ душевних станів.

Психологічний портрет її подруг – Соломії, зовсім інший:

Якщо існувало щось, без чого неможливо було уявити собі існування Соломії, то це сумніви. Здавалося, якийсь резервуар у середині неї наповнений цими сумнівами по вінця, і якщо не сколихнути його й не виплеснути трохи назовні, то вона так і залишиться назавжди в хиткій рівновазі й оманливій ілюзії руху від «так» до «ні», від «за» до «проти», від гармонії до депресії, від захоплення до ненависті, від самозамилування до самозаперечення.
Соломія сприймала все, що відбувається довкола неї, з невтомним ентузіазмом і захопленням, марно намагаючись відділити те, що її справді цікавило, від того, що лише здавалося цікавим, і цей процес селекції, яка насправді так ніколи й не відбувалася, займав увесь час і забирав усі сили. А щойно вона усвідомлювала, що щось стало цікавить її менше, як із не меншим ентузіазмом починала ненавидіти це й дивуватися сама собі, що могла захоплюватися такою дурницею, і цей процес просякання ненавистю та самодивуванням знову захоплював її цілком.
Соломія постійно скаржилася на те, що нічого не встигає і що довкола стільки цікавого, а вона так часто витрачає час на дурниці, тоді як слід було зайнятися справді вартісними речами. Вона щиро ненавиділа себе за це, але щойно в полі її зору з'являлося щось нове – знову кидалася у вир знайомих і нових відчуттів, проходячи все ті ж незмінні стадії: від захоплення до охолодження, далі розчарування й ненависті.

Я впевнений, що читачі знайдуть у себе особисто, в своїй душі, риси як Хрестини, так і Соломії. Тому подальше читання буде більш ніж цікавим :)!

Тим більш що такі несхожі між собою, проте, такі схожі з нами, люди опиняються в новому, незвичному мовному, культурному та соціальному середовищі, серед зовсім інших, ніж зазвичай, людей, речей та обставин.

Але спочатку автор розгортає картину нашою з вами ще нещодавньої буденності, в якій опинились зовсім до того не пристосовані люди, до того ж, в ту буденність авторка додає елементи магічності. І якже по-художньому красиво вона описує трагічність тієї дійсності:

Щоб покрити кошти на візи й дорогу для обох, довелося продати Соломіїну арфу. Христина намагалася продати ще й своє фортепіано, але покупця знайшли тільки на арфу.

А як же вона майстерно описує всю глибину внутрішніх переживань та мрій людей, які стоять в черзі до консульства!!!

А як вона описує страшну «дилему охоронця» !:)

И то все лише напочатку книги.

Взагалі – не тільки опис душевних станів це дуже сильна сторона цього тексту, але і зовнішніх обставин, динаміки. Таким чином, текст дуже гармонійний і, повторююсь, незважаючи на певну драматичність, переповнений добрим і, дуже по-філософському глибоким, гумором.

Скаргу він на мене напише! Сам він як той ПетроСкарга. Женився на дурі, а всі йому винні.

-О, а звідки ви про Петра Скаргу знаєте? –здивувалася Христина.

- Та як би вам пояснити. Спершу, як заміж виходиш, то років з десять-п'ятнадцять цікаво, а потім вже до книжки тягнешся. Шо-небудь почитати від нудьги. Про мучеників чи про святих.

Інтелектуальний гумор присутній також при описі спро б молодого письменника бути оригінальним та цікавим, який

...намагався переконати присутніх, що описав автентичну історію свого дідуся, хасидського єврея, що походив із білоруського селища під Львовом, усю війну просидів партизаном у Литві біля Риги, а потім у складі російської армії пройшов пів-Європи та врешті-решт оселився в американському секторі Лондона.

:)

Крім гумору, в книзі також є сатира: на людей, обставини та навіть назовнішні об'єкти, наприклад, архітектуру.

Разом з тим, в книзі присутні створені авторкою культурні меми,за лаконічністю яких ховаються глибинні соціально-психологічні сенси, наприклад

«..син українки, який розмовляє лишепортугальською»

А також дуже багато життєвої філософії, саме реально-життєвою, без езотеричних спекуляцій

... як би несклалося в неї далі, цей момент уже став незворотнім, вона зуміла зосередитися на теперішньому відчуванні, відсунути від себе тривогу про минуле, майбутнє та інші гіпотетичні реальності, і тепер їй залишається тільки зберегти це вміння, захистити його в собі, - більшої свободи від обставин, мабуть, просто не буває.

Перші враження героїні про Берлін у багато чому співпадають з моїми, коли я вперше опинився в Європі (то був не Берлін):

Тут... панував особливий настрій – затишний, трохи домашній, спокійний. У цей настрій хотілося зануритися й побути в ньому якомога довше. Багато людей у будній день сиділи на кріслах численних вуличних кав'ярень і зовсім не скидалися на заклопотаних офісних клерків, які вибігли швиденько перекусити. Навряд чи це були туристи: останні вирізнялися спортивним одягом і фотоапаратами. Берлінці сиділи в кав'ярнях, утуплені в монітори, газети або книги, або ж розмовляли одне з одним, гріючи долоні об високі горнята з латте.
...
У кав'ярнях здебільшого не вмикали музику або вмикали її дуже тихо, й це теж приємно вразило Христину. Вона не любила, коли музику сприймали як тло, але значно гірше було, коли це тло ще й не пасувало ні до інтер'єру, ні до настрою, який хотілося собі створити.

Але не так все райдужно в тій Європі, як і в душах героїнь книжки. Там описано багато проблем, важких життєвих ситуацій, навіть страждань, через які вони проходять.

Попри легкій стиль написання та опис приємностей, книга доволі серйозна, при цьому, вона містить як опис пригод, за якими цікаво спостерігати, так і опис глибинних процесів, що відбуваються в душі героїв.

А от тепер проте, що може цій книзі нашкодити.

Кажуть, що Маршак (той самий, Самуїл Якович, - радянській поет), казав, що «Если в стихотворении написатьслово «жопа», то читатель только одно это слово и запомнит».

Так, писательница вводит в повествование лесбийскую тему. Это, конечно, повышает «хайповость» книги, хотя на самом деле книга в этом не нуждается. Однако, большинство читателей, ухватившись за эту тему, только её и запомнили.

Хотя описано всё красиво, эстетически выверено, однако это то, что может погубить книгу, ведь упомянутая выше тема как бы перехлёстывает всё остальное, что есть в произведении. Хотя именно «лесбийская тема» занимает в смысловой нагрузке довольно маленькую долю – примерно 7-8% от всего объёма.

Более того, если бы её не было, то книга ничего бы не потеряла.

С другой стороны: вдумчивый читатель легко может отличить «зёрна от плевел» и найдёт в этой книге много хорошего.

Главное, что показывает писательница – это психологическая трансформация, которая выписана довольно подробно, но при этом без лишней «зауми»:

Часто Христина ловила себе на тому, що не довіряє собі значно більше, ніж сама про це здогадується. Скажімо, прийшовши до чергової клієнтки, вона раптом помічала, як раціонально розкладені речі на полицях у шафі, й робила господині комплімент зааналітичний підхід до справи, яку прийнято вважати не вартою уваги побутовою дрібницею, хоча насправді увага до цього дає можливість заощадити щодня багаточасу та нервів. А після цього довідувалася, що розклала ці речі вона сама підчас останього прибирання, а господині так сподобався зручний принцип, за яким це було зроблено, що вона відтоді старанно підтримувала порядок у шафі в такому вигляді. І тепер дійсно заощаджує багато часу та нервів.
Раніше, у попередньому житті вчительки музики, було те саме. Коли Христина знаходила підхід до якогось особливо складного підлітка, завжди ділилася з його мамоютим, як саме краще з ним працювати, а потім дивувалася, як спритно матері вдається знайти з сином спільну мову та налагодити співпрацю.
...
Христина настільки зжилася з тим, що бачить світ лише з вічнозавуженої перспективи замкової щілини власних фобій, що вже навіть не зауважувала, наскільки абсурдними, а іноді й егоцентричними виглядають її спроби в усьому шукати лише натяк на власні недоліки.

Как видим, прав был Сенека, когда говорил, что путешествуя в другие края «Ты меняешь небо, а не душу».

Кстати, поднятая автором тема касается и нас, любителей книг:

Книги розкуповували охочіше після того, як їх похвалив хтось відомий, а особливо якщо ця похвала містилася на обкладинці чи була показана по телебаченню.

Преодолеть подобные предубеждения и фобии можно только усилием воли, часто почти невероятным.

Собственно, автор и показывает нам, с психоаналитической дотошностью, те душевные процессы, которые происходят в людях. Этими наблюдениями она делится с читателем.

Христина любила спостерігати, наскільки по-різному виглядає той самий одяг на тих самих людях залежно від того, чи почувають вони себе впевнено. Ще більше її розчулювали спроби додати собі впевненості за допомогою дорогого одягу, годинника чи навіть машини, як це було поширено в Україні, а чи за допомогою модних психологічних тренінгів, на які більше покладалися тут, у Німеччині. Вона не дуже вірила в ефективність обох цих методів, хоча й розуміла, що це простий еволюційний процес – кожне покоління компенсує власні дефіцити. Дорогі речі купують ті, хто був позбавлений достатку в дитинстві, а їхні нащадки купуватимуть час психоаналітиків. Та йдеться їм усім про одне – однаково недосяжне.

Але більш за все авторка розкриває внутрішній світ самої Хрестини, при чому розкриває так, що і нам воно може бути корисним:) І не тільки її, а і інших жінок.

Є в книзі і чоловічі персонажі, але більш ґрунтовне розкриті психічні світи жінок, їх стратегії

... в щоденній грі з власною психікою.

И тут ты ловишь себя на мысли: а не слишком ли много тут психологических анализов персонажей?Ведь кроме указанных выше, есть ещё детальный анализ психики Евы, её брата и ещё ряда персонажей. Не утонешь ли ты, читатель, в этом? И, как будто читая мои мысли, автор вовремя заканчивает копание и переходит к иному повествованию:) Надо отметить, что дозированность состояний, описаний, анализов и даже приключений это сильная сторона данного произведения.

Є в книзі і історичні відступи не тільки в дитинство героїв, а і більш далекі часи: в дитинство їх бабусь і дідусів, аж до Світових воєн.

Але реалій, «прози життя», в книзі більше:

Допрацюєш до інсульту, а потом звалюй додому.

Різниця менталітетів також показана без прикрас:

- Ну,просто тут, у Німеччині, поїздка закоханих до Венеції вважається страшним кічем. Туди їздять шкільні екскурсії та пенсіонери. І туристи з країн третьо госвіту, які нарешті можуть собі це дозволити. Іноді подружні пари з двадцятирічним стажем і консервативними естетичними вподобаннями. Але з людей мого кола ніхто не зізнається, що їздив у Венецію. Я, наприклад, колегам по роботі теж не скажу. Але дуже хочу, щоб ми з тобою поїхали туди. Бо я страшенно люблю Венецію, попри весь туристичний кітч, і переконана, що тобі там тежсподобається.

- Гм, дивно. А куди ж тоді не соромно їздити людям твого кола?

- Ну, кудись в більш екзотичні місця. В Україну, наприклад.

Однак і у Венеції, ще десять років тому, клоуни з РПЦ намагались проповідувати «руській мир».

Авторка показує Венецію без прикрас, але з «постмодерним» присмаком:

Якась химерна постмодерність переслідувала їх цього дня – турки, від яких багато століть тому звичай пити каву поширився у Венеції і від яких шляхтич Кульчицький завіз цей напій до Відня, тобто в Галичину, тепер питали у венеціанському супермаркеті українку, який сорт їм вибрати.

Але далі вона знову накриває читача психоаналітикою, показуючи, звідки в Єви та інших героїнь комплекси, проблеми та страхи. І вже на другий половині книги навіть мені цього здається забагато. Свого часу я читав багато книжок з психології і все те, що описує Наталка Сняданко, мені відомо, а по десятому разу копирсатись в сімейних проблемах, які стали проблемами дорослих жінок, стає нудно. Хоча, можливо для когось, така наочна демонстрація буде корисною.

И вот тут возникает дилемма: какую оценку поставить произведению, 4 или 5?

Книга, безусловно, довольно интересная, умная, даже местами остроумная, и очень даже актуальная. Комичное там соседствует с трагичным, исторические воспоминания с реалиями сегодняшнего дня, красивые словесные обороты с вульгаризмами (их мало). Есть там и о подлости немцев, как во время Второй Мировой войны, так и в сегодняшнее время (например, безработный немец, не желающий работать, натравливает югендамт на свою жену, чтобы те отняли их ребёнка (!!!) и поместили в приют. Это он делает с той целью, чтобы оформить на себя опекунство и получать социалку от государства; при этом обезумевшая от горя мать (его же жена) пытается вернуть своего ребёнка, а он, её муж и отец ребёнка, просто выгоняет из дома и пытается вытурить из страны). Книга получилась очень насыщенной как эмоционально, так и повествовательно.

И всё же, не могу сказать, что это лучшая книга хотя бы за месяц. Под конец повествования писательница в очередной раз «перекармливает» читателя психоаналитикой, как будто оправдываясь за «лесбийскую тему», хотя выглядит это как оправдание эгоизма.

Книгу рекомендую к вдумчивому прочтению, прочитанное же рекомендую к серьёзному, критическому и очень придирчивому размышлению.